На грани выносливости. Один день евродепутата на Донбассе

Депутат Европейского парламента поделился своими впечатлениями от поездки в зону АТО.

Об этом он написал в блоге на "УП".

"Поздний вечер - наш самолет садится в Днепре.

Едем в военный госпиталь имени Мечникова. В течение последних 28 месяцев, с мая 2014, из всего региона сюда попало 12 000 раненых на войне - 1300 из них имели рваные раны после взрывов, подавляющее большинство - с пулевыми. Примерно 40% из тех, что попали, требовали интенсивной терапии, проведено 3000 операций.

Это - статистика.

В маленькой комнатке для посещений сидят раненные, у них на ногах металлические обручи и проволока, поддерживающие повязки.

Уточнение - врачи избегают ампутации всеми возможными способами. Спасают и реабилитируют ноги и руки даже тогда, когда даже не осталось мышечной ткани.

У больных - женщина. Приходит к парню, который уже пережил три операции. Шрапнели разорвали Евгению легкие, обломки остались в сердце и голове. Маленькая женщина плачет и спрашивает с грустью в глазах: когда закончатся убийства? Ответа нет.

А лежащие в палатах 20-летние солдаты, которые только пришли в себя, в ответ на вопрос, как они себя чувствуют, отвечают: "Хотим выздороветь и бороться. Любим Украину, это наша Мать". Тесно сжимают наши ладони даже тогда, когда им очень больно.

Сегодня уже каждый знает, что спасение жизни - это одно, физическая реабилитация - это второе, а психологический выход из травмы - это самый длинный процесс.

О проблеах рассказывает руководитель госпиталя профессор Сергей Рыженко.

Видим перед собой раненные тела, видим уставших врачей, видим раненых (18 сентября), которые доставлены сюда после 15 сентября, после перемирия.

Осматриваем пули, извлеченные из тел раненых - ужасная коллекция: продолговатые, заостренные, большие и маленькие.

Тот госпиталь имеет свою традицию. Он был создан в конце XIX века. Когда во время второй мировой войны здесь находились немцы - врачи принимали в госпиталь тех, ого особенно преследовали: цыган, евреев, учителей, известных лиц. Позволяли болеть и .... к сожалению, пациенты умирали. Подготавливали акты смерти, тела вывозили в специальных гробах. Люди исчезали, но, на самом деле,таким образом их спасали, они выживали. Когда вернулась советская власть - врачи и медсестры были отправлены в трудовые лагеря за сотрудничество с немцами. Последние вернулись в Днепру в 70-х годах.

С Европарламента нас трое. Ребекка Хармс, немка из Партии Зеленых, Яромир Стетина, чех из партии Христианских демократов, из той же, что и я.
 6d4ff7d-unnamed--7-

С нами Мария Ионова, Ирина Геращенко и Андрей Лопушанский из Верховной Рады. На дворе - полночь. Подавленность сильнее усталости.

Утром едем в Мариинку.

Когда пересекаем границу донецкого района, на АЗК меняем транспорт, к нам присоединяются солдаты. Два новых бронированных транспортера, изготовленные в Украине с двигателем от Форда.

Солдаты полностью вооруженные, с масками на лицах, просят не делать фото. Ради безопасности. Ради безопасности солдаты едут с нами дальше, но мы отправляем транспортеры назад.

Маша Ионова говорит, что мы будем выглядеть глупо в бронежилетах рядом с теми, кто там - под пулями и перестрелкой - живут каждый день.

Доезжаем до контрольного пункта. Это - переход между украинскими территориями и теми, что оккупированы российскими сепаратистами. Сегодня понедельник - огромная очередь: люди, автомобили, велосипеды спешат в Донецк.

После выходных, проведенных с семьей, которая находится по другую сторону, возвращаются. С покупками, продуктами, сумками, некоторые, получив пенсии от украинской стороны. Переход продолжается. Контроль документов, вещей. Возвращаются, потому что живут там и не рискнули на миграцию в собственной стране. Ждут в очереди, передвигаются вдоль контейнеров и чередующихся солдат. Контейнеры имеют несколько функций - как офисы, пункты решения вопросов, на той же линии - накрыты места со скамейками, где руководит УВКБ ООН.

Это - места для тех, кто нуждается в помощи в поиске близких или миграции. С другой стороны такая же очередь. Из Донецка на территорию, контролируемую Украиной. Такие же контейнеры - в принципе, они такие же как и во всем мире - в Иордании, между Палестиной и Израэлем, в Африке.

На лицах людей видна утомленность, у некоторых скрытая агрессия - не хотят разговаривать. Другие говорят, что им достаточно и единственное, чего они хотят, - это мира. Они на грани выносливости. Нет, не говорят "хотим мира", говорят определенно "не хотим убийств".

Кто-то из нас спрашивает о выборах.

В Европе, особенно среди немецких и французских дипломатов, говорят о выборах, как о способе разрешения конфликта. Это вызывает раздражение, злость. Выборы? Под давлением сепаратистов? Под давлением русских? Это не будут свободные выборы.

Через несколько часов в Краматорске, недалеко от известного разрушенного моста в Славянске люди из администрации и неправительственных организаций говорят ясно: это были бы выборы под давлением пьяных бандитов, которые каждую минуту открывают огонь по обычным людям. Сначала должен быть настоящий мир, улучшение условий, безопасность - и контроль Украины над российско-украинской границей.

С контрольного пункта едем к Марьинке, небольшому поселкку.

Это - территория так называемой линии соприкосновения. Заходим в невысокий, двухэтажный дом. Некий центр помощи и социальной интеграции. Общаемся с представителями администрации и военными.
 
b4f2660-unnamed--1-
Они рассказывают о территории, где живут люди во времена войны. Но радуются каждой отремонтированной крыше и дому после вражеских обстрелов. Радуются новому детскому саду и показывают, как он прекрасно работает, лучше, чем предыдущий, построенный еще в советское время. Волнуются о газе на зиму - сейчас к нему нет доступа.

По аллеям суетятся люди. Одни заметают листья, другие идут в направлении киосков - покупают яблоки и арбузы. Чуть дальше есть магазин, где Яромир покупает кусок хлеба и местную "варенку". Магазины открыты лишь в течение нескольких часов.

В целях безопасности - лучше лишний раз не гулять - с другой стороны города дежурят снайперы.

Едем с комендантом на пограничную улицу. Мы должны ехать достаточно быстро, чтобы не попасть под обстрел. Видно продырявленные как сито ворота. Видно уничтоженную кровлю, разбитые стены, часто почти полностью уничтоженные здания.

Люди из Марьинки не хотят уезжать. Это - их жизнь, их земля. Когда начинается перестрелка - спускаются в подвалы. Находимся в таком подвале, опустились. Подготовка хозяйки просто поражает. Подвал - это не только хранилище, но и кладовая.

На полках - яблочный компот и консервированные огурцы. Хозяйка смотрит на нас с грустью в глазах. Говорит, что уже даже не чувствует страха. Страх попал под кожу и душит изнутри. Боится, не испытывая страха. На грани выносливости. Недавно с горы телекоммуникационной башни снайперы ранили двоих детей. Слава богу - дети выжили.

В автомобиле комендант рассказывает нам, что когда проезжает и видит, как пожилые люди получают свои мобильные, то боится что после такого телефонного звонка может начаться перестрелка. В Мариинке не доверяют никому.
 c505b61-unnamed--6-

Также не доверяют и мониторинговым миссиям ОБСЕ.

Люди хотели бы, чтобы они их охраняли, берегли. Им это нужно. А когда такой поддержки и безопасности нет, то они разочаровываются.

Миссии ОБСЕ должны только наблюдать. На такую ​​территорию должно быть не менее 800 человек. А их всего 660. Но не все способны увидеть, мало оборудования для мониторинга, особенно электронного - приборов ночного видения и сбора сигналов, откуда стриляют. А это важно - потому что согласно правилам безопасности ОБСЕ, ночное патрулирование запрещено. Существует несколько линий границы, проходящие через жилые зоны. Только сейчас начинаются работы на трех из них, чтобы создать там демилитаризованные зоны. Это единственный способ дя того, чтобы уберечься от снайперов и постоянных перестрелок. Для того, чтобы люди, которые там живут под постоянным обстрелом сегодня, могли хотя бы передохнуть.

Ибо где предел выносливости?

Мои друзья из Украины говорят, что ее не существует. Что нужно выдержать все - потому что это борьба всего, за Украину, за Родину.

Этот дух чувствуется, когда едем в лес и в замаскированном обозе встречаем солдат.

Здесь землянки, подвешенные банки с водой и пластиковым краном, который откручивается. Электроэнергия - с генератора. Даже есть "баня", с камнями для разогрева и ровно порубленными дровами для огня. Есть столовая. Едим с тарелок вкуснейший борщ, традиционный, с овощами и мясом. Закусываем черным хлебом с кусочком сала, то есть солонины, чесноком и луком, нарезанным на четверых. А на второе - перловая или гречневая каша на выбор. И компот.

Солдаты открыты, руководитель - сильный, опытно описывает ситуацию. Россияне дорого дают за его голову. Он - один из тех героев украинской пробуждения национальной идентичности и революции достоинства - так сегодня говорят о Майдане.

Он знает и понимает, за что борются люди. В связи с 25-летием Независимости в Киеве я видел плакаты с солдатами в касках. Молодые лица и подпись "Рожденные свободными". Тот руководитель, с которым мы сердечно прощались, когда уезжали, именно из таких - рожденных свободными.

И это самый большой феномен современной Украины - люди созревают к свободе. Если эта внутренняя свобода выигрывает, и не будет предела выносливости. Выдержат.

Мы поехали вместе с коллегами. Это не была делегация Европейского парламента - с точки зрения безопасности было принято решение не отправлять ее официально. Но мы поехали: Ребекка, Яромир и я, потому что осознали, что должны засвидетельствовать нашим украинским друзьям солиданисть. Думаю, что именно солидарность помогает выдержать все.

"Слава Украине!" "Героям Слава!" Врачи, солдаты, работники администрации, лидеры общественных организаций, люди, которые ждут на пункте контроля, и жители Марьинки - это герои. Герои своего времени. Солдаты свободы
.

Їдемо до військового шпиталя імені Мечникова. Протягом останніх 28 місяців, з травня 2014, з усього регіону сюди потрапило 12 тисяч поранених на війні – 1300 з них мали рвані рани після вибухів, переважна більшість – з кульовими. Приблизно 40% з тих, що потрапили, потребували інтенсивної терапії, проведено 3000 операцій.

Це – статистика.

У маленькій кімнатці для відвідувань сидять поранені, у них на ногах металеві обручі та дротяна проволока, що підтримує пов'язки.

Уточнення – лікарі уникають ампутації усіма можливими способами. Рятують і реабілітують ноги й руки навіть тоді, коли навіть не залишилося мязової тканини.

Біля хворих  – літня жінка. Приходить до хлопця, який вже пережив три операції. Шрапнелі розірвали Євгенові легені, уламки залишилися в серці й голові. Маленька жіночка плаче і питає зі смутком в очах: коли закінчаться вбивства? Відповіді немає.

А лежачі у палатах 20-річні солдати, що тільки прийшли до тями, у відповідь на питання як вони почуваються, відповідають: "Хочемо видужати й боротися. Любимо Україну, це наша Мати". Тісно стискають наші долоні навіть тоді, коли їм дуже болить.

Сьогодні вже кожному відомо, що порятунок життя – це одне, фізична реабілітація – це друге, а психологічний вихід з травми – це найдовший процес.

Про виклики розповідає керівник шпиталю професор Сергій Риженко.

Бачимо перед собою поранені тіла, бачимо втомлених лікарів, бачимо поранених (18 вересня), яких доставлено сюди після 15 вересня, після перемир’я.

Оглядаємо кулі, що витягнуті з тіл поранених – жахлива колекція: довгасті, загострені, великі і маленькі.

Той шпиталь має свою традицію. Його було створено під кінець ХІХ століття. Коли під час другої Світової війни тут знаходилися німці – лікарі приймали до шпиталю тих, хто особливо переслідували: ромів, євреїв, вчителів, відомих осіб. Дозволяли хворіти і .... нажаль, пацієнти помирали. Підготовлено акти смерті, тіла вивезено у спеціальних трунах. Люди зникали, але, правду кажучи, у таких спосіб їх було урятовано, вони жили. Коли повернулася радянська влада – лікарі і медсестри були відправлені у трудові табори за співпрацю з німцями. Останні повернулися до Дніпра у 70-х роках.

З Європейського Парламенту нас троє. Ребека Хармс, німкеня з Партії Зелених, Яромір Стетина, чех з партії Християнських Демократів, з тієї, що і я.

 

З нами Марія Іонова, Ірина Геращенко, та Андрій Лопушанський з Верховної Ради. На дворі – північ. Пригнічення сильніше за втому.

Вранці їдемо до Маріїнки.

Коли перетинаємо кордон донецького району, на АЗК змінюємо транспорт, до нас приєднуються солдати. Два нові броньовані транспортери, виготовлені в Україні із двигуном від Форда.

Солдати повністю озброєні, з масками на обличчях, просять не робити фото. Заради безпеки. Заради безпеки солдати їдуть з нами далі, але ми відправляємо транспортери назад.

Маша Іонова каже, що ми будемо виглядати по-дурному у бронежилетах поряд з тими, хто там – під кулями і перестрілкою – живуть кожного дня.

Доїжджаємо до контрольного пункту. Це – перехід між українськими територіями та тими, що окуповані російськими сепаратистами. Сьогодні понеділок – величезна черга: люди, автомобілі, велосипеди поспішають до Донецька.

Після вихідних, проведених з родиною, яка знаходиться по іншу сторону, повертаються. З покупками, продуктами, торбами, дехто, отримавши пенсії від української сторони. Перехід триває. Контроль документів, речей. Повертаються, бо живуть там і не ризикнули на міграцію у власній країні. Чекають у черзі, пересуваються вздовж контейнерів і чергуючих солдат. Контейнери мають декілька функцій – як офіси, пункти вирішення питань, на тій самій лінії – накриті місця з лавками, де керує УВКБ ООН.

Це – місця для тих, хто потребує допомоги у пошуку близьких або міграції. З іншого боку така сама черга. З Донецька на територію, що контролюється Україною. Такі самі контейнери – в принципі, вони такі ж самі як і у всьому світі – в Йорданії, між Палестиною й Ізраелем, в Африці.

На обличчях людей видно втому, у деяких приховану агресію – не хочуть розмовляти. Інші кажуть, що їм досить і єдине, чого вони хочуть, – це миру. Вони на межі витривалості. Ні, не кажуть "хочемо миру", кажуть виразно "не хочемо вбивств".

Хтось з нас питає про вибори.

В Європі, особливо серед німецьких і французьких дипломатів, говорять про вибори, як спосіб вирішення конфлікту. Це викликає роздратованість, злість. Які вибори? Під тиском сепаратистів? Під тиском росіян? Це не будуть вільні вибори.

Через кілька годин у Краматорську, недалеко від відомого зруйнованого мосту у Слав’янську люди з адміністрації та неурядових організацій говорять ясно: це були б вибори під тиском п’яних бандитів, які кожної хвилини відкривають вогонь по звичайних людях. Спочатку має бути справжній мир, покращення умов, безпека – і контроль України над російсько-українським кордоном.

З контрольного пункту їдемо до Маріїнки, невеличкого поселення.

Це – територія так званої лінії зіткнення. Заходимо до невисокого, двоповерхового будинку. Такий собі центр допомоги і соціальної інтеграції. Спілкуємось із представниками адміністрації та військовими.

 

Вони розповідають про територію, де живуть люди у часи війни. Але радіють з кожного відремонтованого даху і будинку після ворожих обстрілів. Радіють новому садочку і показують, як він чудово функціонує, краще, ніж попередній, побудований ще за радянських часів. Хвилються про газ на зиму – зараз до нього немає доступу.

По алеях метушаться люди. Одні замітають листя, інші йдуть у напрямку кіосків – купують яблука і кавуни. Трішки далі є магазин, де Яромір купує шматок хліба і місцеву "варенку". Магазини відкриті лише протягом декількох годин.

З метою безпеки – краще зайвий раз не гуляти – з іншого боку міста чатують снайпери.

Їдемо з комендантом на прикордонну вулицю. Ми повинні їхати досить швидко, щоб не потрапити під обстріл. Видно продирявленні як сито брами. Видно знищену покрівлю, розбиті стіни, часто майже цілком знищені будівлі.

Люди з Маріїнки не хочуть виїжджати. Це – їхнє життя, їхня земля. Коли починається перестрілка – спускаються до підвалів. Знаходимося у такому підвалі, сховалися. Підготовка господині просто вражає. Підвал – це не лише сховище, а й комора.

На полицях – яблучний компот та консервовані огірки. Господиня дивиться на нас зі смутком в очах. Каже, що вже навіть не відчуває страху. Страх потрапив під шкіру і душить зсередини. Боїться, не відчуваючи страху. На межі витривалості. Нещодавно з гори або телекомунікаційної вежі снайпери поранили двох дітей. Дякувати богу  – діти вижили.

В автомобілі комендант розповідає нам, що коли проїжджає і бачить, як літні люди дістають свої мобільні, то боїться що після такого телефонного дзвінка може початися перестрілка. У Маріїнці не довіряють нікому.

 

Також недовіряють і моніторинговим місіям ОБСЄ.

Люди хотіли б, щоб вони їх охороняли, берегли. Їм це потрібно. А коли такої підтримки та безпеки немає, то вони розчаровуються.

Місії ОБСЄ повинні тільки спостерігати. На таку територію має бути щонайменше 800 осіб. А їх всього 660. Не все здатні побачити, мало обладнання для моніторингу, особливо електронного – приладів нічного бачення та збору сигналів звідки стріляют. А це важливо – тому що згідно з правилами безпеки ОБСЄ, нічне патрулювання заборонено. Існує декілька ліній кордону, що проходять через житлові зони. Лише зараз починаються роботи на трьох з них, щоб створити там здемілітаризовані зони. Це єдиний спосіб на те, щоб позбутися снайперів і постійних перестрілок. Для того, щоб люди, які там живуть під постійним обстрілом сьогодні, могли хоча б передихнути.

Бо де є межа витривалості?

Мої друзі з України кажуть, що її не існує. Що потрібно витримати все – тому що це боротьба за все, за Україну, за Батьківщину.

Цей дух відчувається, коли їдемо до лісу і у замаскованому обозі зустрічаємо солдат.

Тут землянки, підвішені банки з водою і пластиковим краном, який відкручується. Електроенергія – з генератора. Навіть є "лазня", з камінням для розігріву і рівно порубаними дровами для вогню. Є їдальня. Їмо з тарілок смачнючий борщ, традиційний, з овочами і м’ясом. Закусюємо чорним хлібом із шматочком сала, тобто солонини, часником і цибулею, порізаною на четверо. А на друге – перлова або гречана каша на вибір. І компот.

Солдати відкриті, керівник – сильний, досвідчено описує ситуацію. Росіяни дорого дають за його голову. Він – один з тих героїв українського пробудження національної ідентичності і революції гідності – так сьогодні говорять про Майдан.

Він знає і розуміє, за що боряться люди. У зв’язку із 25-річчям Незалежності у Києві я бачив плакати з солдатами у касках. Молоді обличчя і підпис "Народжені вільними". Той керівник, з яким ми сердечно прощалися, коли відїжджали, саме з таких – народжених вільними.

І це найбільший феномен сучасної України – люди дозрівають до свободи. Якщо ця внутрішня свобода виграє, не буде границі витривалості. Витримають.

Ми поїхали разом з колегами. Це не була делегація від Європейського Парламенту – з точки зору безпеки було прийнято рішення не відправляти її офіційно. Але ми поїхали: Ребека, Яромір і я, бо усвідомили, що повинні засвідчити нашим українським друзям соліданість. Думаю, що саме солідарність допомагає витримати все.

"Слава Україні!" "Героям Слава!" Лікарі, солдати, працівники адміністрації, лідери громадських організацій, люди, що чекають на пункті контролю, і жителі Маріїнки – це герої. Герої свого часу. Солдати свободи.

Міхал Боні, депутат Європейського парламенту, для УП

Автор
(0 оценок)
Актуальность
(0 оценок)
Изложение
(0 оценок)

Отзывы и комментарии

Написать отзыв
Написать комментарий

Отзыв - это мнение или оценка людей, которые хотят передать опыт или впечатления другим пользователями нашего сайта с обязательной аргументацией оставленного отзыва.
 
Ваш отзыв поможет многим принять правильное решение

. Пожалуйста, используйте форму отзывов для оценок и рецензий, для вопросов и обсуждений - используйте форму комментариев, а не отзывов

Не допускается: использование ненормативной лексики, угроз или оскорблений; непосредственное сравнение с другими конкурирующими компаниями; безосновательные заявления, оскорбляющие деятельность компании и/или ее услуги; размещение ссылок на сторонние интернет-ресурсы; реклама и самореклама.

Введите email:
Ваш e-mail не будет показываться на сайте
или Авторизуйтесь , для написания отзыва
Автор
0/12
Актуальность
0/12
Изложение
0/12
Отзыв:
Загрузить фото:
Выбрать

Комментарии предназначены для общения, обсуждения и выяснения интересующих вопросов. Для оценок и рецензии используйте форму отзывов