За рахунок чого тримається і як довго ще витримає оборона Маріуполя

Сорок днів тримають оборону Маріуполя українська морська піхота, мотострілки та полк Азов. Проти них росіяни кинули спецназ, танки та інші сили. Як українським бійцям у меншості вдається продовжувати бити ворога, НВ пояснив військовий експерт Віктор Кевлюк.

— Що зараз відбувається з обороною Маріуполя?

— Місто оточене. Оборону ведуть 56 Маріупольська мотопіхотна бригада, 36 бригада морської піхоти імені контр-адмірала Білинського, 12 бригада оперативного призначення Нацгвардії імені Дмитра Вишневецького та загін особливого призначення Азов.

Піхотинці на заході міста нищать 68 та 163 танкові полки російської 150-ї дивізії. Її командир генерал Олег Мітяєв був«утилізований» 3 березня. «Білинці» тримають північ міста, вражаючи 810-у бригаду морської піхоти ЧФ РФ, у котрій повно зрадників України. Її командира полковника Олексія Шарова вбито. Ці кримські окупанти отримали такі яскраві враження, що надихати їх хоч на якусь активність приїздив особисто замполіт ЧФ капітан 1 рангу Палій, котрий так само сконав під Маріком [Маріуполем].

При цьому командир«білинців» полковник Володимир Баранюк — Герой України від 19 березня.

На сході зубами і кігтями в рідне місто вчепився Азов: там у Маріуполь лізуть три БТГр(батальйонно-тактичні групи) російських 102 мотострілецького полку, 150 мотострілецької дивізії та аж батальйон Росгвардії(«кадировці»). Командир Азову майор Денис Прокопенко — так само тепер Герой України.

«Кадировці» повільно і болісно для себе просунулися в промзоні на сході, 102 полк наносить за підтримки авіації вогневі удари по місту, не розбираючи, де цивільні об'єкти, а де — вузли оборони: тобто, накоїв на Гаагу і не по одному разу. 163 танковий полк РФ лізе до центра міста, намагаючись обійти мотопіхоту з правого флангу, — частково виходить, але дуже дорого і дуже повільно. Головні зусилля штурму зосереджені на заході, — наша мотопіхота тримається стійко, хоча повільно відходить до центру міста.

«Народну міліцію ДНР» воювати в Марік не запросили. Геть зовсім. Залучені виключно професійні військовослужбовці ЗС РФ.

— А що по втратам у ворога?

— По втратам положення таке: 163 танковий полк на початку вторгнення з двох своїх БТГр втратив близько 550 бійців. 102 мотострілецький полк виставив одну БТГр, котра втратила 880 бійців «200-ми» та «300-ми», командир полку полковник Віктор Ісайкин вбитий.

3 березня в пункті постійної дислокації(ППД) 150 дивізії в селищі Персіянівське замкомдива полковник Попов закликав на загальному шикуванні добровольців, — тобто, тих, хто готовий вирушити з ним на штурм. Погодилися аж 70 воєнних. 4 березня зібраний з дивізії танковий батальйон вирушив на Маріуполь. Не доїхав. Живих — 4 солдати.

5 березня після близького знайомства з Азовом до ППД повернулися 150 військовослужбовців 102-го полку, котрі відмовилися воювати далі. Всі звільнені. Кількість просто дезертирів обліку не піддається.

7 березня в госпіталь Ростова-на-Дону привезли 200 пластикових пакетів з бандерольками.

В інші дні ситуація розвивалася подібним чином, — у мене немає цифр і фактів, але тенденції зберігаються.

— Що можна сказати про самі бойові дії? Чому працює спецназ з боку росіян?

— Ми спостерігаємо примітивний штурм«за будь-яку ціну». Жодних висновків зі штурму Грозного новорічної ночі 1994−95 років не зроблено(тоді штурмуюча бригада з Майкопу втратила 20 танків з 26 наявних, та 102 із 120 БТР).

На штурм Маріуполя кинуто два танкові полки зі складу 150 дивізії. Цікаво, що сама дивізія сформована не так давно, але забезпечити її озброєнням належним чином не вдалося: в танкових підрозділах — [застарілі танки] Т-72Б3. Штатна артилерія полку — 122 мм гаубиця. Добре, підвищили калібр, це може бути 2с3 «Акація» [152 мм самохідна гаубиця] або 2с19 «Мста-С» [152 мм дивізійна самохідна гаубиця], раз вона обрана основною САУ [самохідною артустановкою] ВС РФ. Тоді в артполку їх дивізій мають бути більш далекобійні системи, щоб створити глибину ураження. А там — такі самі. Концепцію зруйновано. Артполк дивізії має головну задачу — контрбатарейна боротьба. Як її вести з причипною важкою і повільною гаубицею 2а65 «Мста-Б» [152 мм]? Що з нею робити в піхотному полку, якщо 2а65 сконструйована для армійських бригад? Висновок: зібрали те, що було, та вручили 150 дивізії, адже горіли терміни формування. Начальник [російської] служби РАО(ракетно-артилерійське озброєння) високо вверху поставив у плані галочку«виконано», а як це має функціонувати у подальшому — не його біда. У підсумку 150 дивізія має криву систему вогневого ураження.

Також у них є ракетні системи залпового вогню(РСЗВ) «Торнадо-Г», замість рембату — ремрота та евакуаційна рота(це в дивізії, де два полки — танкові та два — мотострілецькі: 102-й — на БМП-3 [броньована машина піхоти], 103-й — на БТР-82А [бронетранспортери]. Досить різнобарвна компанія, — враження таке, що стягували те, що було під руками.

Чому спецназ? В армії РФ спецназ продовжують застосовувати як елітну піхоту, адже звичайна піхота навчена значно гірше, не вмотивована, гірше екіпірована.

У Маріуполі засвітилася 22 окрема бригада спецпризначення з Ростовської області. Ефективність використання підрозділів спеціального призначення для проведення штурмових дій — це як застосування золотого канделябру для забивання цвяхів: то не робота для спеціальної розвідки, то її безтолкове знищення.

— В Азові регулярно звітують про втрати ворога: один-два танки за день, 20−50 піхотинців. Тобто, бойові дії йдуть не дуже активно?

— Бойові дії ведуться достатньо інтенсивно. Про це свідчить кількість літако-вильотів на добу в район Маріуполя. Відносно малі втрати техніки противника пояснюються двома моментами: а) Азов обороняється на східних околицях, в промзоні, де техніку взагалі застосовувати проблематично; б) бойові машини діють з великих відстаней. Адже вийти на вогневі позиції ближче заважає урбаністичне середовище, де точаться бої. Тобто нашим обслугам протитанкових засобів доводиться діяти на максимальних дистанціях.

— Наскільки ефективна наша оборона?

— Оборона триває 39 діб. У цій цифрі міститься відповідь на ваше питання. Противнику не вдалось знайти«стики» між нашими бригадами та вклинитися там. Не вдалось прорватися вздовж магістральних вулиць. Навіть не вдалось реалізувати свою перевагу в авіації та артилерії. Наші війська примітивно видавлюють із зайнятих позицій чисельною перевагою.

— Ворог активно рушить дома та інше. Навіщо?

— Жодного сенсу в руйнуванні цивільної інфраструктури немає. Навіщо стерли в порох Грозний? Алеппо? Це стара радянська ментальність: «война все спишет». Іншим мотивом таких дій є звичайна злоба на оборонців, на власну неспроможність досягти мети. Тому обирається найдоступніший спосіб — нищити все підряд, насамперед, беззахисних цивільних.

— Найбільш активно ворог суне на місто з заходу, — це тому, що ми там їх не чекали? Чи тому, що Бердянськ здали без бою?

— Західний напрям як зосередження основних зусиль штурму ніяк з Бердянськом не пов’язаний. Відносно рівнинна місцевість дозволяє гратися там з двома танковими полками. Аеропорт Маріуполь також знаходиться західніше міста. Наша 56 бригада фронтом розгорнута саме на захід та її позиції ворог не в змозі подолати 39 діб. Це схоже на те, що ми їх там не чекали?

— Як воюють кадировці? Є багато відео, що вони світлофори розстрілюють.

— Не варто виділяти посіпак Кадирова в якусь окрему касту та вважати їх «суперзброєю». Бандерівцям байдуже на кадирівців. Це звичайна піхота, лише інакше вдягнута, краще екіпірована, не готова до міських боїв, бо кістяк 141-го моторизованого полку Росгвардії Чечні(а правильна назва кадирівців саме така), — колишні партизани. Тобто це звичайні вчорашні бандити, котрі вчасно змінили прапори, без військової освіти, без навичок діяти у складі підрозділів, які вирішували проблеми силового тиску на беззбройних співгромадян та придушення опозиції в Чечні. Така собі «піхота Путіна». До нас дістався батальйон під назвою«БТГр». Як поліцейські сили починають вдавати з себе«БТГр», то то — ненадовго. Попередні гастролі цього кавказького театру відбулися в Гостомелі, де було вбито командира полку(аж генерал-майора, що дивно для категорії «полк»), до того — в ДАПі [Донецькому аеропорті]. Як розповідали наші кіборги про них: «приїхали, постріляли, забрали два Камази трупів та й поїхали». «Тік-ток війська», — Азов знає, що з цим робити.

— В Маріуполі серед наших військових знаходиться ваш племінник — що він розповідає про свій стан та стан його побратимів?

— Він виходить на зв’язок десь раз на тиждень. Каже, що дуже важко. Небагатослівний.

— Маріуполь походить саме на ДАП. Може бути сценарій, що українським бійцям прийдеться покидати його зруйнованим?

— Абсолютно це не ДАП. Це місто з довоєнним населення під півмільйона людей, одна з найкращих команд міського менеджменту України, промисловість, морський порт, аеропорт, достатньо розвинена міська інфраструктура. Зараз вже зруйновано приблизно 80% міста, збитки оцінюються в $10 млрд. Ця трагедія в центрі Європи швидше схожа на ядерний удар по Нагасаки: 73 тис. вбитих та 35 тис. поранених, руйнування на площі 111 км². Площа Маріуполя — 166 км². Дуже хочу помилитися з кількістю жертв серед маріупольців, але впевнений, що ми ще жахнемось.

— Росіяни кажуть, що на підмогу нашим бійцям були спрямовані гвинтокрили. Декілька з них ворог збив і наче узяв когось у полон. Що це за історія? І як довго ще може протриматись місто? Коли буде потрібна його деблокація?

— Інформацію щодо прориву українських гелікоптерів до Маріуполя і назад я бачив в іноземних джерелах. Підтвердження Генштабу не бачив.

За джерелами на заході, до міста намагалася прорватися ланка транспортних вертольотів Мі-8. І прорвалася. Доставили боєприпаси, їжу, медицину. Назад забрали важкопоранених. На зворотному шляху один Мі-8 було збито, 15 вояків загинуло, двоє потрапили до полону, три гвинтокрили добралися до наших. Тут — глибочезний респект вертольотчикам, це був неймовірний політ.

Щодо того, скільки часу може протриматися місто: його захисники вже в чотири рази перевищили нормативні терміни оборони(виходячи з обсягів військових запасів). Бійці діють далеко за межею людських можливостей.

Вважаю, що час прорватися до міста прийшов.

В цілому резюме таке: сили противника, що рвуться в Маріуполь, не виглядають нездоланними; наші бійці давно зайшли за межу людських можливостей; відхід оборонців з міста означає смерть цивільного населення з імовірністю у 100%, тому покинути його не можна.

Єдиний вихід, що виглядає більш-менш реальним: ВСУ треба прорватися в місто від Вугледара, вдаривши в стик між 163-м полком окупантів та їхньої 810-ю бригадою морської піхоти.