• Головна
  • "Ми їхали в нікуди": історія 50-річної Олени з Луганщини, що евакуювалась до Львова
17:35, 13 травня
Надійне джерело

"Ми їхали в нікуди": історія 50-річної Олени з Луганщини, що евакуювалась до Львова

50-річної Олена Кутєпова із Луганщини розповіла свою історію евакуації. 

13 травня пресслужба Львівської міськради опублікувала історії 50-річної Олени Кутєпової із Луганщини, яка евакуювалась до Львова разом із чоловіком наприкінці березня. Зараз вона проживає в гуртожитку і навіть дистанційно працює. 

Жінка жила в Сєвєродонецьку та працювала в департаменті освіти і науки Луганської області. Це місто завжди було підконтрольне Україні, тому до 24 лютого війна не стукала в їхні двері. У перші дні після повномасштабного вторгнення її сім'я , як усі, сподівалася, що скоро все минеться, але в березні їй таки довелось покинути свій дім.

"8 березня в нашому районі був дуже сильний обстріл. У нашій квартирі вибило шибки. Доки ми не виїхали, жили фактично без вікон. Чим могли, позакривали їх, бо в березні ще були морози. Нам пощастило, що мали опалення, світло і могли в цей період жити в більш-менш нормальних умовах.

24 березня знову був дуже потужний обстріл, після якого ми зрозуміли - ще одного такого можемо просто не пережити. Було дуже страшно: трусились стіни, все дзвеніло, вибухало. Коли рашисти вже підходили до Рубіжного, а це дуже близько до нас, ми вирішили убезпечити себе і поїхати десь ближче до західних кордонів. Так, 26 березня ми були змушені покинути рідну домівку", - зазначила пані Олена.

Подружжя Кутєпових потрапило до Львова евакуаційним потягом, хоча спочатку навіть не знало, куди саме їде, адже через обстріли потяг змінював маршрут кілька разів.

"Ми їхали в нікуди, бо навіть не знали кінцевої зупинки. Але на той момент нам було важливо хоча б сісти в потяг і потрапити в більш безпечне місце. Більш ніж через добу ми вийшли на львівському вокзалі. Ми зраділи, що опинились тут, бо раніше ніколи не відвідували Львів і завжди хотіли його побачити. Щоправда, не думали, що це буде за таких обставин.

Ми були приємно здивовані, наскільки у Львові чітко скоординована зустріч вимушено переміщених людей. Ми приїхали вночі і нас зразу зустріли, завезли в районну адміністрацію для реєстрації і поселили у школі. Два дні ми ночували у школі, а потім нас перевели в гуртожиток цього училища", - розповіла жінка.

Пані Олена каже, що спочатку їй було дуже важко звикнути до того, що вона знаходиться в безпечному місці.

"Перші дні ми звикали до тиші, до мирного неба. Ми оглядались, коли йшли містом, і лякались, коли по бруківці гучно проїжджав транспорт. Все гримить, торохкотить: проїжджав трамвай, а мені здавалось, що це обстріл. Звісно, що ми розуміли, що в безпеці, але відчуття тривожності в перші дні не відпускало", - додала жінка. 

Повернутись до нормального життя їй допомогла робота. Частину області окупували, і ворог почав встановлювати свої правила, після чого в місцевий департамент освіти і науки почало звертатись дуже багато вчителів, які не знали, як правильно діяти: як "співпрацювати" з окупантами, як отримати зарплату, як проводити уроки. Потрібно було швидко включитись в цей процес, тому Олена Кутєпова з головою занурилась у роботу.

Попри відносно спокійне життя у Львові, жінка постійно на контакті із рідними, що залишились на лінії фронту.

"Ми стараємось підтримувати контакти з рідними, друзями на Луганщині, але останні 2 дні нема зв’язку, тому не знаємо, що там зараз. У мене залишились родичі у сусідньому Лисичанську. Зокрема чоловік моєї сестри залишився там, бо не хотів покидати рідну домівку. Сестра була змушена залишити чоловіка, бо 31 березня під час обстрілу Лисичанська було поранено нашу маму, і моя сестра повинна була евакуюватись із нею. Вони обоє зараз у лікарні, в Кіровоградській області, але що буде далі - невідомо, і від цього найбільш лячно", - пояснила пані Олена.

Попри все, сім’я Кутєпових мріє повернутись до свого дому, до рідного Сєвєродонецька.

"Ми дуже хочемо повернутися додому. Хоча нам подобається Львів і місцеві мешканці, які дуже привітно і виховано нас приймають, але наша душа залишилась там. Ми не знаємо, що з нашим будинком, з нашою квартирою. Якщо наше житло вціліло і нам буде куди повертатись після війни, то ми обов’язково повернемося додому", – розповідає пані Олена.

Олена Кутєпова, Фото: Роман Кайман

Олена Кутєпова, Фото: Роман Кайман

Читайте також: "Розпочалося з трьох людей та кішки": історія волонтерки, що створила команду у Львові для допомоги ЗСУ

Фото на головній, автор: Роман Кайман

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Львів #війна #Львівщини #новини
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Оголошення
live comments feed...