Том Купер: “Чим такий важливий Бахмут”?

Відомий австрійський воєнний експерт Том Купер проаналізував останні події на фронтах україно-російської війни в районі Бахмута.

Переклад: Ростислава Семківа, Антона Шигімаги, Антоніни Ящук, під редакцією Ростислава Семківа було оприлюднено на телеграм-каналі Аналітика: переклади і першоджерела.

Знову ж, я сфокусуюся на Бахмуті – проте цього разу, «з низки причин», звертатиму увагу, як те, що відбувається там кілька останніх днів, говорить нам, в якому темпі й куди рухаються ЗСУ та ВСрф упродовж цих 12 місяців.

В ЧАСТИНІ 1 говоритиму про стратегічну ситуацію, котра складається цими днями.

Перш ніж розпочну – нагадування (чи то «дисклеймер»), що хоча більшість з того, що кажу, базується на повідомленнях від моїх контактів на передку «в районі Бахмута», багато висновків також є моїми дедукціями, тому всі можливі помилки є лише моїми.

Відтак, і як завжди, не сприймайте нічого зі сказаного, наче воно «висічене в камені»: часом проходить кілька років, перш ніж кристалізується «щось схоже на правду»… (якщо взагалі таке стане можливим, адже для цього треба, щоб багато учасників пережили битву; от, наприклад, мені вже зараз важко реконструювати перші два тижні після вторгнення – надто багато бійців з того часу загинуло…).

СТРАТЕГІЯ (певною мірою, хоча не обов’язково стосується Бахмута).

1.

27 лютого 2023 р. офіційний Київ оголосив, що Зеленський підписав відставку генерал-майора Едуарда Михайловича Москальова, Командувача об’єднаними силами ЗСУ на Донбасі. Є багато пояснень цього вчинку Зеленського, проте я не знаю нікого, хто б пояснив адекватно. Відповідно, я теж не збираюся робити припущень (принаймні публічно), хоча знаю, в тому числі й від людей безпосередньо наближених до справи, що, пропри всі помилки, які міг допустити генерал, та попри домовленості, які в нього з кимось могли бути серед українського керівництва, це був доволі несправедливий крок. Так само, як несправедливо звільняти його без пояснень.

Лише зауважу, що спостерігаю рух Зеленського в напрямку до позначки «дивно» за якою маячить «непрофесійно». Взагалі, таке рішення мав би приймати – чи принаймні підписувати – генерал Залужний (як Головнокомандувач ЗСУ) або генерал-полковник Сирський (Головнокомандувач наземних сил ЗСУ), тобто «армія».

Врешті, Київ має різнитися від Москви… а також я хотів би думати, що й від Вашингтона/Пентагона, Брюсселя… та кількох інших гадючих ям. А спосіб, у який вирішили цю справу, нагадує якраз протилежне й ще просто шкодить, найперше, самій Україні.

2.

В останні 8–10 тижнів на цій війні склалася іронічна ситуація. ЗСУ, що з 2014 р. формувалися, були індоктриновані та оснащувалися для протистояння “механізованому гіганту” ВСрф – і з цією задачею вони, до слова, мужньо і напрочуд професійно справлялися останні 10 місяців – зіткнулися із серйозними проблемами тепер, коли мусять воювати з “масами” російської важкої піхоти. Маючи за штатом переважно легку піхоту, ЗСУ недостатньо укомплектовані для цієї задачі; деяким підрозділам, схоже, навіть бракує належного вишколу – а багатьом командирам точно потрібні детальні інструкції.

Напевне, ЗСУ “і так в порядку” – принаймні, коли рельєф та зелені насадження є для них перевагою – тобто коли вони мають справу із відкритою місцевістю. Як от у районі Авдіївки, Мар’їнки чи Вугледара. Проте, коли йдеться про пересічену місцевість на кшталт зони Бахмута – де ВСрф можуть скористатися з нерівного ландшафту та довгих густих насаджень – то українці стикаються з проблемами знов і знов.

3. Наступне: “Чим такий важливий Бахмут”?

Це питання широко обговорюється ще з моменту падіння Соледара в січні. Позаяк дехто з вас мене питав, моя думка – така, що однозначної і простої відповіді на це питання немає.

Для тих, хто там жив, Бахмут – це все. Дім, сім’я, друзі, сусіди, домашні тварини, повсякденне життя. Факт полягає в тому, що – дуже мені прикро це казати – того Бахмута, який вони колись знали, тепер вже не існує. Він повністю зруйнований.

Для народу України він подібний за символізмом до Маріуполя: символ супротиву пудинговій війні на винищення: місто, буквально знищене російською агресією, але все ще стоїть. Відповідно, його втрата може завдати удару по бойовому духу мільйонів.

Для Зеленського та його уряду: втрата містечка може ознаменувати значну стратегічну помилку – але з тієї точки зору, про яку ніхто не говорить. А саме: вони змарнували місяці на те, щоб Захід розродився “танками”, хоч ЗСУ насправді потрібна інша зброя і – особливо – боєприпаси. І вони досі їх не отримують (див. нижче). Отже, часто “чудові ідеї” та “символічні досягнення” – банально відірвані від реальності…

Для “колективного Заходу”: сам лише той факт, що цей бій триває вже аж так довго, перетворює Бахмут на символ провалу в розрахунку стратегічної ситуації – а отже й порад ключових осіб, що приймають рішення. Цілком очевидним стає той факт, що всі ті армії дорогих експертів та цілі дивізії ще дорожчих аналітичних центрів, і разом з ними ще добра половина розвідувальних служб (хоч “цивільних”, хоч “воєнних”), – усі вони абсолютно безтолкові. Всім їм, схоже, навіть не спало на думку підтримати Україну так, як це було для неї важливо. А проте була можливість завершити все “швидко”: ще минулого літа. Однак, наратив про те, що “росіяни мають нескінченні запаси людей та техніки” тоді переважили, хоч які застарілі вони були…

Для пудинга [тобто путіна — перекл.]: ось тут абсолютно немає сенсу міркувати про деталі та якісь хитрощі. Назва, місце, кількість убитих, зниклих безвісти, скалічених, руйнування — усе це для нього не має значення. Важливо те, що війна триває, а значить тримається і його режим, неважливо як. А він завжди знайде спосіб втриматися і знайти пояснення будь-яким своїм діям. Цікаво, що навіть мєдвєдєв недавно публічно сказав, що поразка і/або відступ з України перетвориться на крах рф, а отже, війна мусить тривати. Ну а війну росіяни уявляють виключно як «просування».

Якщо Бахмут впаде — просування буде визнано успішним, особливо тому, що перед тим війська застрягли тут на сім місяців...

Для росіян — а тим паче для пудинг-фанів поза межами росії — це символ здатності ВСрф нищити Україну, ігноруючи всі злочини росармії, ба навіть прославляючи всі ці масові вбивства цивільних і солдатів. Бо, ви ж розумієте, «американці вже робили таке в... (підставити будь-яку гарячу точку на Земній кулі).

...і «тільки після цього» можуть виплисти на поверхню такі «неважливі уроки війни», а конкретніше, повʼязані з веденням бойових дій. Наприклад:

Для ЗСУ: ця битва підсвітила їхні найкращі риси, але в більшості — найгірші, зокрема ті, внаслідок яких українці мусять вирішувати «цілковито нову для себе проблему, рішення якої поки що не знайдено» (див. пункт 2).

Для ВСрф: чи має для них значення Бахмут? Хіба як великий залізничний вузол, місто, яке — якщо вони зможуть його захопити, звісно, — покращить їхню здатність підвозити в цю частину України підкріплення та боєприпаси, а отже, продовжувати «просуватися і нищити».

Такий короткий підсумок моїх думок про ситуацію з Бахмутом.