Як вивести митецький проєкт за часові й географічні рамки: досвід артрезиденції «Аура міста» від активісток з Луганщини

Залишити твори сучасних українських митців певної тематики в дарунок певному місту – таку мету (окрім іншого) ставили перед собою організаторки артрезиденції «Аура міста» на Луганщині понад чотири роки тому, коли проєкт стартував уперше. Тим містом був Старобільськ, нині окупований. Тематикою – його туристична привабливість. Картини й світлини, об’єднані цією тематикою, створювали українські митці з різних регіонів. І все це організаторки проєкту – членкині ГО «Центр спільного розвитку «Дієва громада» – лишили в дарунок місту.

Після того «Аура міста» відбулась у Старобільську ще двічі. Результати ставали все вагомішими – описати їх в одній статті навряд чи можливо. Крім творів мистецтва, було картування регіону щодо його туристичних родзинок; була арттерапія для ветеранів АТО/ООС; серії статей про людей, які зробили внесок у розвиток регіону; відремонтовані приміщення, в яких відбувались заходи; мурали, які прикрасили місто…

…Вже понад рік Старобільськ в окупації. Росіяни цілеспрямовано нищать там все, що так чи інакше має відношення до української культури. Вони замалювали сірою фарбою всі мурали. Вони вивезли з бібліотек усі українські книги та періодику.

А ось картини та світлини українських митців, які були створені у резиденції «Аура міста» протягом трьох років, залишаються у Старобільску. Як і мрія – зробити там галерею сучасного мистецтва. І все це наразі чекає на деокупацію регіону.

Завдяки проєктам активісток Старобільськ прикрасили мурали

Інерція: «Аура міста» поза часовими й географічними рамками

Тим часом четверту «Ауру…» провели в місті Свалява Закарпатської області, довівши, що такий мистецький проєкт може виходити за часові й регіональні межі– навіть у воєнний час.

Формально завершившись восени 2022 року, четверта «Аура…» набула інерції й, можна сказати, триває й досі, розширюючи власні рамки. Якщо картини, створені й залишені в Старобільську, наразі чекають свого часу, то твори, написані у Сваляві під час четвертої «Аури…», мандрують світом, привертаючи увагу до сучасного українського мистецтва, та працюють на ЗСУ й на нашу спільну перемогу.

«Аура міста» у Словаччині

Виставка картин, створених під час артрезиденції, вже побувала у Словаччині місті Бардейові, а в травні збере поціновувачів українського живопису в німецькому Аахені. Близько 70 відсотків картин, створених під час артрезиденції у Сваляві, вдалось продати на аукціоні одразу після формального завершення проєкту та пізніше.

Пленер у Сваляві - в рамках артрезиденції Аура міста

– Загалом нам вдалось зібрати 150 тисяч 450 гривень, – каже Оксана Очкурова, авторка ідеї проєкту, голова ГО «ЦСР «Дієва громада». – На ці кошти купили квадрокоптер і тепловізор для 66-ї бригади, яка наразі звільняє Луганську область.

Одночасно деякі картини, створені під час свалявської «Аури…», можна побачити й на інших виставках. До прикладу, робота «Не рубай дерева взимку» була представлена на персональній виставці Олени Каїнської «Травма» у Львові (виставка тривала протягом квітня 2023 року).

Показово, що на тій самій виставці представлені її картини, створені теж під час «Аури…», але ще у старобільський період – у 2021 році. Та резиденція називалась «Блокпост» і була присвячена війні, яку приніс на нашу землю «сусід» у 2014 році. Олена Каїнська зізнається, що з того часу інерція «Аури…» має пряме відношення й до її власної творчості.

Олена Каїнська у Сваляві під час роботи над картинами

– Проєкт «Аура міста» запустив у мені як у художниці, багато внутрішніх процесів, які я почала опрацьовувати й далі, почалась дуже велика робота для переосмислення певних речей, – каже пані Олена. – Коли я потрапила в листопаді 2021 року на резиденцію «Блокпост» у Старобільськ, я вперше глибоко доторкнулась до теми війни, бо мешкала у Львові, і війна до нас «прилітала» тільки з новин. У Старобільську ж я мала можливість поспілкуватись як з ветеранами війни, так і з переселенцями, які були змушені покинути свої домівки, все своє майно, взяти найнеобхідніше й втікати… Власне на резиденції «Аури…» я створила декілька картин…

Зрештою Олена Каїнська включила роботи, написані у Старобільську, до свого поточного проєкту «Травма», який розказує про різні види травм і способи їх подолання.

Однією з картин, створених під час резиденції «Блокпост», була робота «Переселенці», представлена на її персональній виставці. Це люди у формі равликів, які прямують від моря до міста, втікаючи від війни – а в морі розлито багато крові.

Картина Олени Каїнської "Переселенці"

Інша робота, яка народилась під час резиденції «Блокпост» та була включена до проєкту «Травма» – картина «Сусіди прийшли». Стара жінка, яка готує вечерю й бачить у вікно «сусідів» із червоними очима, які відверто несуть смерть.

А також «Колискова» – кінь, який намагається заснути в лісі під «колискову» з вибухів.

– Тоді, у 2021 році, від мешканців Луганщини я вперше почула про те, що це таке – спати під вибухи, – каже художниця. – А тепер, після повномасштабного вторгнення, відчула це на собі…

Так само, як картини Олени Каїнської, живуть своїм життям і інші роботи, створені під час «Аури міста» - в інтер’єрах і на виставках, нагадуючи людям про війну, про окупацію Луганщини та прищеплюючи смак до сучасного українського мистецтва. Окрім тих, що очікують на нашу Перемогу в Старобільську.

Картина Олени Каїнської "Не рубай дерева взимку" на виставці "Травма"

Крім того, в суспільстві з’являється увага до окремих учасників проєкту, до окремих його аспектів. А в організаторів і учасників «Аури…» з’являються нові ідеї. Так, готуючись представити виставку в Німеччині, членкині «Дієвої громади» паралельно готують наступну, п’яту «Ауру міста».

– Цього року плануємо проведення п'ятої резиденції "Аура міста", – каже пані Оксана. – Буде нова програма, декілька змін, буде ширша аудиторія й територія впровадження проєкту.

Інші деталі – поки що секрет.

Отже, як організаторкам проєкту вдалось вивести його за регіональні й часові межі та змусити працювати і на популяризацію українського мистецтва, й на об’єднання громад, і на ЗСУ?

Щоб це зрозуміти, треба пояснити, як народжувалась і розвивалась ГО «ЦСР «Дієва громада» – організація, створена переселенками, які в 2014 році змушені були пускати коріння на новому місці, разом із родинами.

Передісторія: об’єднані спільною метою

Громадську організацію «ЦСР «Дієва громада» створили у Старобільську у 2015 році жінки-переселенки із Кадіївки та Луганська. Створили для того, щоб власними силами дати собі й своїм родинам те, чого їх позбавила окупація рідних міст. Це і певний культурний простір, і можливості для дорослих і дітей, та й елементарна самозайнятість – адже всі вони лишились без роботи й конче її потребували.

Цікава деталь: семеро жінок, які стали ініціаторками та засновницями створення організації, серед них – Оксана Очкурова й Марина Бражнікова – познайомились у Старобільську в черзі за «гуманітаркою» в 2014 році. У розмові зрозуміли, що мають практично однакові проблеми й схоже бачать шляхи їх вирішення.

Один із муралів у Старобільську

Спочатку просто допомагали одна одній та іншим переселенцям. Ця допомога могла бути й матеріальною (чоботами чи їжею поділитись), але в першу чергу – порадами та підтримкою. Поступово до них долучались інші переселенці, а згодом і місцеві мешканці. Таким чином напрацьовувались зв’язки, ставав ближчим і зрозумілішим регіон, у якому вони опинились… Вимальовувалось бачення проблем регіону, в якому вони опинились, та шляхів їх вирішення. І усвідомлення, що активної участі в житті місцевої спільноти, для впливу на ті чи інші речі потрібна громадська організація.

– Коли ми створювали організацію у 2015 році, передусім прагнули допомагати ВПО, активізувати громаду, – згадує Оксана Очкурова. – Але згодом наші цілі стали іншими, ширшими. Однією з причин цього було те, що за вісім років багато хто з переселенців інтегрувався у Старобільську громаду, певним чином вирішивши свої саме «переселенські» проблеми.

Діяльність організації здебільшого мала відношення до культури та мистецтва. Це міські пікніки та виставки, дитячі свята та великі фестивалі у місті, на кшталт мандрівного фестивалю «З країни в Україну», велофестивалю «Sherwoodweekend». Але в той же час завдяки «Дієвій громаді» переселенці й місцеві мешканці набували нових навичок на різних курсах (кулінарія, крій та шиття, фотосправа тощо), займались зумбою та йогою, водили дітей на курси англійської, дивились кіно просто неба – як у Старобільську, так і в сусідніх селах, долучались до толок, створення муралів та інших справ – для саморозвитку й на благо регіону.

– Зараз, у Закарпатті, ми проходимо той самий шлях, що вже проходили у Старобільську, – каже Оксана Очкурова.

Саме у місто Свалява Закарпатської області виїхав кістяк «Дієвої громади». Це сама пані Оксана з родиною, а також заступниця голови ГО Марина Бражнікова із сином. Плюс – кілька старобільчан, готових допомагати «Дієвій громаді» у її ініціативах. Отже, тут громадські активістки й продовжили свою діяльність – багато в чому з нуля, але маючи в активі неабиякий досвід та репутацію.

Прості секрети: професіоналізм, дружба й командність як спосіб життя

Аналізуючи діяльність «Дієвої громади» як громадської організації, розумієш: один із секретів успіху її проєктів у тому, що справжній колектив цієї ГО значно більший, ніж власне офіційна кількість її членів. Це просто люди, об’єднані спільною ідеєю, спільною працею, і членство в організації тут не є принциповим.

До прикладу, старобільчанка Ірина Гоженко не є членкинею організації. Але ще зі старобільського періоду вона бере активну участь у всіх заходах «Дієвої громади». Разом з деким із членів організації вона пережила перші дні окупації рідного міста. Згодом вони разом виїхали у Сваляву, а тепер вже рік і мешкають великою родиною – у місці компактного проживання. І це вже історія про звичайну людську дружбу – окрім співпраці.

– Для мене спілкування з «Дієвою громадою» й участь в «Аурі міста» – це новий життєвий досвід, багато цікавих знайомств та незабутні враження, які запам'ятаються на все життя, – каже пані Ірина. – А ще це була можливість побувати в різних ролях та проявити себе.

В «Аурі міста» Ірина Гоженко виступала в якості соціологині. І, крім того, разом з усіма організаторами брала участь у всіх етапах проєкту – від підготовки документації до розвішування картин на фінальній виставці.

Що стосується саме членів організації – на їхню кількість та перспективу її збільшення суттєво вплинуло повномасштабне російське вторгнення.

– Нажаль, після 24 лютого 2022 року членів нашої організації не стало більше, оскільки із окупованого Старобільська люди виїхали у різні куточки країни та за кордон, – розповідає Оксана Очкурова. – Зв'язок ми підтримуємо, але повноцінно працювати на далекій дистанції довгий час важко. Проте основний кістяк організації зараз у Сваляві.

Переселенці, які переїхали на Закарпаття з різних куточків України, наразі активно не долучаються до роботи ГО – поки що вони сприймають її як ресурс для отримання допомоги.

Проте той, хто долучається до проектів «Дієвої громади» із щирим бажанням, одразу вливається в цей колектив. Бо відчуває, що громадським активісткам властиво все робити дружно й отримувати від спільної роботи щире задоволення.

Відчувається, що за їхньою співпрацею, крім інших аспектів, стоїть звичайна людська дружба, як вже було сказано вище. Здебільшого жіноча. Так само дружно, як і під час проєктів, вони чергують на кухні у місці свого проживання, катаються на велосипедах, лікують тих, хто захворів… А перед Великоднем до пів на четвертої ночі так само дружно пекли паски – не лише для свого «дієвогромадного» старобільського колективу, а для всіх переселенців, які проживають з ними разом (це кількадесят людей).

А ще одна – максимально важлива – цеглина у фундаменті успіху їхніх проєктів – професіоналізм. Оксана Очкурова – працівниця культури за дипломом, мала відповідний досвід роботи саме в цій сфері до 2014 року (очолювала один із відділів у Палаці культури імені Горького у Кадіївці). Саме тому діяльність створеної нею організації вона спрямувала у культурно-мистецьке русло.

Під час фінальної виставки Аури міста у Саляві в 2022 році

До всіх проєктів ГО, включаючи «Ауру міста», залучаються справжні професіонали. Наприклад, що стосується художників-резидентів «Аури…» – бажаючих взяти участь у резиденції завжди багато, і вони проходять відбір. Стосується це й інших залучених фахівців – психологів, соціологів, фотографів, комунікаційників…

Частиною професіоналізму організаторок «Аури…» є те, що свої навички вони весь час шліфують та покращують, намагаючись відстежувати для цього всі можливі заходи й долучатись до них. Тим часом організовують подібні заходи й для мешканців Сваляви (як колись у Старобільську) – тут тобі і йога, і акторська майстерність, і арттерапія, і курси української мови…

З урахуванням цього прагнення до постійного вдосконалення організаторки наразі докладають максимум зусиль, щоб п’ята «Аура міста» стала значно масштабнішою за попередні і в багатьох аспектах несподіваною.

Юлія Сабаєва