Вбивство Навального: балачки без наслідків

Навального вбили. Путін та його режим. Немає ніякого значення, що то було конкретно: тромб, отрута, голка, кийок. Він не помер, його вбили…

«Остання помилка кремля», «Все, кінець режиму», «Рассия, вставай!». Маячня… Росія «встала»: провели акції пам’яті Навального у 10 містах. Поліція затримала 100 протестантів. Ні, помилка, вже 340. На всю росію... Результат досить таки, м’яко кажучи, не певний. Будь яка «протестна росія» в умовах путінської диктатури – фікція. Її не було, немає і не буде, пише у своєму блозі на Цензор.нет політолог Юрій Федоренко.

Стосовно «помилки кремля». Нещодавнє інтерв’ю путіна карлсону багато хто розцінював як комічний стенд-ап пристаркуватого бовдура, звихнутого на «історії». Не вистачало лише реготу студії та музичних пауз у стилі «Я – вузький!» Але… Путін черговий раз продемонстрував усьому світу свою зневагу до будь-якої логіки, людяності, щирості. І світова аудиторія залюбки це все «з’їла». Тепер «з’їсть» вбивство Навального. Знову будуть пусті слова «занепокоєння» та дистанційний «осуд злочинних дій». І все.

В інтерв'ю італійській телекомпанії RAI Ходорковський розповідає про те, що «вбивство Олексія (Навального) ясно демонструє справжнє обличчя бандитського режиму, з яким не можна вести переговори і який має бути визнаний нелегітимним». Тобто, до вбивства, режим путіна ще не повністю набрав ознак злочинності та звірячості? Тобто, смерть Навального на вагах справедливості є більшою ніж смерть більш ніж 500 та поранення близько 2000 українських дітей російськими «ваньками»?

Безкарність, яку породила свідома позиція світового суспільства, призвела до того, що у ХХІ столітті, на тлі розвитку космічних програм та штучного інтелекту, є величезна країні на чолі з диктаторським режимом, яка чхати хотіла на всіх інших мешканців цієї багатостраждальної планети. Захотіли – відібрали у суверенної країни півострів, захотіли – захопили материкові території, захотіли – розпочали криваву війну на знищення цілої нації.

Путін – злочинець. Безумовно. Але який «путін»? Хто з них? Отой, хто у зморшках, що хитається при ходьбі? Чи «енергійний» з роздутим від ботоксу обличчям? Чи той, чия ліва нога живе власним життям і постійно намагається кудись піти окремо від тулуба? Ну, навіть, знайшовся снайпер та влучив йому в дурну голову. Кому? Першому, чи 26-му? Та й чи є, той, «перший», взагалі? Чи на «путіних» перетворилася уся росія? Як би нам не хотілося, щоб путін був ізгоєм у країні дурнів та березок, це не так. Безумовно, прокремлівська пропаганда перебільшує з тими 65-80 відсотками підтримки росіянцями злочинів кремлівської влади та путіна, але й відвертого несприйняття соціумом диктаторського режиму не існує. Стадо повністю підкорене погоничами і йде у прірву. І нас туди тягне. Усіх…

Зупинити нелюдів кремля може тільки страх. А вони нічого не бояться. Помилка Кравчука з ядерною зброєю дуже дорого коштуватиме не тільки Україні, а й усьому світові. Україна вже платить криваву данину за бездумність чи занадто фантазійні настрої своєї влади на початку 90-х років. Навіть Клінтон визнав помилковість рішення про відмову України від власної «червоної кнопки».

Занадто пізно… Вже було 24 лютого, Буча, Амстор, Херсон, Харків. Україна отримала страшні рани, які будуть загоюватися десятиліттями. Два роки світ балансує над прірвою через тих, хто досі не зрозумів, що Світ змінився! Зло народилося давно, але проявило себе повністю 24 лютого. Не на часі ліберальні розмови та засудження у яскравих промовах. Потрібні скоординовані загальні дії країн, які вважають себе осередками світової демократії, і не лише у вигляді допомоги. Навіть зброєю. Цього замало!

У Мюнхені Зеленський дуже влучно сказав: «Не питайте Україну, коли завершиться війна. Запитуйте себе, чому Путін досі може її продовжувати». Запитають? Чи путін і далі втішатиметься своєю безкарністю та продовжуватиме знущатися та нищити все, до чого дотягнуться кремлівські пазурі?