Історик Дмитро Білий: Про українську Кубань існує багато міфів, але правда ще більш цікавіша

Навколо історії заселення українцями Кубані (сучасний Краснодарський край у складі Російської Федерації) існує багато міфів та легенд.

Але, як часто буває, реальна історія набагато цікавіша. Як українці стали домінуючим етносом на Кубані і чому перша спроба обʼєднання українців Кубані з Великою Україною виявилась невдалою і чи є шанс на українські відродження у цьому регіоні Росії: всі ці питання 032 обговорили з доктором історичних наук, дослідником історії Кубані Дмитром Білим.

Доктор історичних наук Дмитро Білий

- Як взагалі з'явилися українці на території Кубані, як формувалось етнічна історія цієї території, яку багато хто вважає українською. З цього приводу в українському суспільстві та і історичному середовищі існують іноді досить контроверсійні думки, взагалі чи можна вважити цей край частиною української етнічної території?

- Історії створення національних держав завжди дуже складні і не завжди передбачувані. Уявіть собі ситуацію, коли б Західна Україна так і не увійшла до складу сучасної української держави. І через такі історичні обставини ми починаємо сидіти дискутувати, чи вона належить чи ні належить до України?

На жаль, так сталося, що Кубань, як і східна Слобожанщина, Курщина, Білгородщина, частина Воронежчини так і не стали частиною української держави. Але історично вона мала всі складові для цього.

Кубань стала української ще в 10 сторіччі

- А взагалі, коли ми можемо починати відлік появи українців на Кубань, як це сталося, в якому приблизно сторіччі?

- Я вважаю, що українську історію Кубані можна починати з 10 сторіччя. Коли князь Мстислав, син Володимир Великого заснував на північному Кавказі князівство Тмуторокань. А можна і ще раніше почати, коли Святослав після розгрому Хазарського каганату приєднав північний Кавказ до Київської Русі, на основі чого заснував там Тмутороканське князівство. Мстислав Володимирович княжив там до 1022 року, коли перейшов до Чернігова.

Цей князь уславився перемогою над кавказькими племенами касогів (адигів). Взагалі тоді Тмуторокань була одним з інтелектуальних центрів Київської Русі. Але вже на початку 12 сторіччя ця територія перейшла під контроль Візантії.

 Як посольство Головатого виміняло Кубань на хабарі

- Але потім вже у 18 сторіччі запорожці відновили українську колонізацію Кубані. Як це сталося?

- Для Війська Запорізького - Кубань це був життєво важливий регіон. Головною морською перевалочною базою запоріжців був Маріуполь - звідки вони добиралася до Кубані.

Запорожці вважали значну частину Кубані до річки Єя своєю територію ще навіть до ліквідації війська запорізького. У них там були свої зимовники. І тому, коли запорожці трансформувалися у військо чорноморське, то для них питань не було, куди переселятися - на Кубань.

- Все ж наскільки українська колонізація Кубані була добровільна, бо ми знаємо, що вона сталася по указу Єкатерини II?

- Вплив російської імператриці на процес колонізації дуже перебільшений. Ні, це була зовсім добровільна історія. Козаки спочатку оселилися на сучасному Придністров'ї, але потім зрозуміли, що там занадто заблоковано, захотіли на вільні степи. А тут Кубань знайома під боком, от і вони дослідили Кубань ще раз. Перший статичний опис Кубані склав осавул Мокій Гулик. Він побачив, що на території правобережної Кубані було майже все для успішної колонізації її козаками. В першу чергу сіль - справжній стратегічний товар у той час - справжня нафта цієї епохи. А також чорноморська риба, річки, ханські озера, степи. І взагалі природний ландшафт дуже був схожий на рідний для козаків у наддніпрянській Україні.

Цьому бажанню допоміг фаворит імператриці Григорій Потьомкін, який мріяв відновити гетьманщину і бачив сам себе новим гетьманом. Він створив із колишніх запорожців «Військо вірних козаків», яке пізніше було перейменовано у Чорноморське козацьке військо. Але після смерті Потьомкіна цей проєкт став неможливим.

І тоді запорожці зрозуміли, що Кубань - це, можливо, єдиний шанс зберегти українське козацтво. Вони відправили до Петербургу посольство під керівництвом отамана Антона Головатого. Це була непересічна постать - не тільки здібний полководець та дипломат, але ще поет, музикант, бандурист, його вважали характерником.

Цікаво, що корупційні вади, які завжди були притаманні Російській імперії, козаки обернули собі на користь. Вони щедро роздавали хабарі - кому коштовну зброї, кому коней та осетрів і такі домоглися аудієнції у імператриці.

І після цього указом Єкатерини II від 30 жовтня 1792 року чорноморським козакам для проживання були визначені землі на Таманському півострові на Кубані. Так що то, що запорожці попали на Кубань насильно, через указ Катерини - це легенда, бо фактично вони сами вибили собі нові землі.

Антін Головатий

Після цього козацька флотилія під командуванням полковника Сави Білого вийшла з Очакова у свій останній морський похід на Кубань. Вона прибула в Темрюк 25 серпня 1793 року. Антін Головатий привів на Кубань сімейних козаків зі Слободзеї суходолом через Дон. Із 12622 козаків дійшли на Кубань - 8200, не рахуючи членів сімей.

Прибувши на нове місце поселення та розселившись 38 куренями, козаки заснували там Кубанське козацьке військо. У 1794 році заклали Катеринодар (нинішній Краснодар), як столицю кубанського війська.

- Як далі проходила українська колонізація Кубані, який відсоток населення становили українці?

- Запорожці з 1793 року почали заселяти правобережну Кубань. До 1862 року Кубань ділилася на дві частини — правобережну та лівобережну.

Українці заселяли правобережну Кубань - це називалося — Чорномор'я. Це Краснодар, Єйськ, Темрюк і десь до Тихорецької та Усть-Лабінської станиці - це був майже на 100% абсолютно український масив. Навіть на Великій Україні та Галичині складніше було знайти етнічний масив з такої перевагою українців. На цю, як її називав Тарас Шевченко, Кубанську січ мріяв приїхати сам Кобзар після заслання.

Українську ідентичність підтримувало і те, що козаки не знали кріпацтва, мали своє самоврядування. Там виріс надзвичайно сильний паросток інтелігенції серед козаків.

А лівобережна Кубань почала заселятися приблизно з 1862 року. І вона вже переважно була російська. Але, коли навіть брати всю Кубанську область (як правобережну, так і лівобережну), за переписом 1897 року з майже двохмільйонного населення - 47% були українці, а росіяни складали тільки 43%. Але, коли брати правобережні: два відділи Ейський, Темрюкський на 95%, а Катеринодарський відділ на 75% складалися з українців. До речі, Симон Петлюра, коли виїхав з Полтави, кілька років прожив на Кубані. Він був тут один з організаторів «Просвіти», був асистентом відомого кубанського історика Федора Щербини.

- Які процеси відбувались на Кубані під час створення Української народної республіки і під час Громадянської війні. Чи були спроби створення якоїсь української Кубанської республіки?

- Звісно були. Кубанська народна республіка була утворена 1 березня 1918 року. Це було логічне продовження визвольного українського національного руху, який розвивався тут десь із середини 18 сторіччя. Він був не менш інтенсивним, ніж на Слобожанщині чи Наддніпрянщині. Український модерний простір на початку 20 сторіччя складався з чотирьох частин: Галичина, Слобожанщина (Харків у першу чергу), трохи Київ та Кубань. Оці чотири території — створювали етнічнний простір української нації.

З 4 грудня 1918 року козацьке державне утворення отримало назву Кубанський Край. Був створений козачий уряд — Кубанська Рада, яку очолив український козак Микола Рябовіл — отаман зі станиці Дінська. Він закінчив політехнічний університет у Києві, деякий час був головою Української спілки студентів, пізніше був директором будівництва Кубансько-Чорноморської залізниці очолював Кубанський кооперативний союз. Дуже розумний, освічений політик та економіст.

Етнічний склад населення Кубанської області згідно перепису 1897 р.

Згідно з положеннями тимчасової Конституції, Кубанська Рада на час анархії та Громадянської війни в імперії перебирала на себе всю повноту влади. У майбутньому Козацька Рада вважала, що колишня Російська імперія повинна була стати федерацією вільних незалежних народів та державних утворень, які будуть до того часу створені. Щось дуже схоже це було на 3 Універсал Центральної Ради. Цікаво, що тоді на Кубані діяли офіційні структури секретаріату освіти Центральної Ради, які впровадили українську освіту у місцевих школах.

Кубанська Рада та УНР: «держава без війська та військо без держави»

- Як будувались відносини Української Народної Республіки та Кубанського Краю. Чи правда, що планувалося обʼєднання двох держав?

- Було дуже багато контактів та перемовин. Кубанці з самого початку сприймали Велику Україну - як рідну та дружню державу.

Відносно обʼєднання УНР та Кубані у єдину державу, у 1917 році до Києва приїхали представники кубанського уряду. Вони запропонували Центральній Раді створити спільний уряд. Але на той час в українському уряді переважали представники соціалістичних партій. І вони відповіли - у нас в уряді мають бути тільки соціалісти. А козацтво - це заможні люди, тогочасний середній клас, який мав свої земельні наділи у найбільш розвинутому сільськогосподарському регіоні Російської імперії. Вони масово закупали іноземну аграрну техніку — мали розвинуту кооперацію. Це були господарі, яких було абсолютна більшість на Кубані. Тому соціалістичні ідеї серед кубанців були, мʼяко кажучи, не дуже популярні. Тому контактів було багато, але до реального обʼєднання так і не дійшло.

У 1917 році представник Центральної Ради Микола Галаган приїхав на Кубань. Він тоді сказав пророчу фразу: «В Києві я бачив державу без війська, а на Кубані — військо без держави».

 Друга спроба створити соборну державу: як Скоропадський втратив шанс змінити історію

У травні 1918 року вже сам Рябовол очолив делегацію Ради Кубані до Києва. Він вів таємні переговори з гетьманом Скоропадським про об'єднання Кубані та України. Розглядались варіанти як автономії Кубані у складі України, так і варіант федерації. Як написав у своїх спогадах Дмитро Дорошенко, під час зустрічі Скоропадського та Рябовола відбулася домовленість про обʼєднання України та Кубані.

Делегація Кубанського крайового уряду на прийомі у гетьмана Скоропадського

Є інформація, що після початку антибільшовистського повстання на Таманському півострові Скоропадський дав команду готувати висадку десанту - нібито дивізія генерала Натієва повинна була підтримати боротьбу з Червоною армією і заодно стати реальним фактором воєнного союзу обʼєднаної держави України та Кубані. Якби ця дивізія висадилась - тоді, можливо б, і вся історія 20 сторіччя пішла зовсім в іншому напрямку.

Але, на жаль, після цього сталися дві події, які так і не дали реалізувати угоду про створення соборної держави у варіанті обʼєднання України та Кубані. З відомих причин після революції в Германії пав уряд Скоропадського.

А потім генерал Антон Денікін, командувач Добровольчої Армії, встановив свою диктатуру на півдні Росії. «Добровольці», як відомо, воювали за «единую и неделимую Россию» і Рябовола та Кубанську Раду вважали небезпечними сепаратистами.

У червні 1919 року Микола Рябовіл очолив кубанську делегацію на конференції в Ростові-на-Дону зі створення Південноросійського Союзу (Дон, Кубань, Терек і Добровольча армія). 13 червня Рябовіл, під час виступу на конференції, дуже різко розкритикував імперську ідеологію та політику Добровольчої армії. Заявив, що перемогти більшовиків може тільки союз федеративних держав та вільних народів. Того ж дня біля готелю «Палас-Отель» його вбили агенти денікінської контррозвідки.

Українці у Версалі та як українофобство Денікіна зумовила поразку білих

На Версальську конференцію у Парижі приїхала делегації від Кубанської республіки як від незалежної держави. Серед них були відомі представники козацтва - Макаренко та Манжула. Вони показали переведену французькою мовою Конституцію Кубані. Після приїзду з Франції кубанці підписали угоду про дружбу з республікою Горських народів Кавказу. Це дало підстави Денікіну заарештувати десять членів кубанського уряду. Одного навіть білі повісили — Олексія Калабухова, решту вислали до Туреччини. Представник Ради після цього заявил о ліквідації республіки Кубанський край.

Але іронія долі - арешт членів кубанського уряду мав дуже погані наслідки, в першу чергу для самих білогвардійців. Кубанські козаки, які були на 80% основою та ударною силою армії Денікіна - його кращих загонів кавалерії стали масово повертатися до Кубані. Після того, як сто тисяч козаків пішли від білих - червоні досить швидко розгромили наступаючі на Москву частини Білої армії.

 Третя спроба: українізація 20-х років

- А як сталося, що ту ж Кубань затронула більшовистська політика українізації в 20-ті роки?

 - Це не зовсім так. Тому що українізація так звана, тобто повернення до рідної мови - почалася на Кубані ще в 17- 18 роках 20 сторіччя.

Ще Кубанська Рада почала її проводити. Була автономія громад станиць, і коли впав оцей тиск російської імперії, то ще у 1917 році у станиці Полтавська, де була педагогічна семінарія, було вирішено перевести викладання освіти на материнську мову.

Ну а в 20-ті роки — українізація дійсно стала масовою. Якщо не помиляюся, то до 1932 року на Кубані вже було 1600 українських шкіл, 16 українських педагогічних технікумів, а також Північнокавказький педагогічний інститут імені Скрипника.

- Але вже з 1932 року почалася політика повної русифікації. Також Кубань, як і Україна, сильно постраждала від Голодомору?

- Для мене період 1932 - 1933 років, це період повної зачистки,  повної русифікації. На Кубані серед загиблих від Голодомору - 75% це було українське етнічне населення. Наприкінці 1932 року вийшла постанова Північнокавказького  бюро про хлібозаготівлі на Північному Кавказі, яка дала фактично старт Голодомору. Взагалі на Кубані за переписом 1926 року було 3 мільйони 600 тисяч українців. У 37 районах Північного Кавказу більшість населення була українцями.

Також почалася тотальна русифікація. Офіційно було заявлено, що на Кубані немає українців та української мови. За знайденого в хаті Кобзаря легко могли розстріляти. Припинилось видання українських книжок, були заборонені українська мова та література.

Чи є ще історичний шанс побачити Кубанську українську державу

- Після десятків років русифікації, репресій, голодоморів, яка зараз етнічна ситуація на Кубані? Бо іноді бачимо дуже кумедні сюжети з російського телебачення про так звану «кубанську балачку», яка чомусь ніяк не відрізняється від української мови. А на Різдво кубанці продовжують співати українські колядки. Чи дійсно там залишився потенціал, що б колись на руїнах російської імперії там знову відродилась українська культура та можливо і українська державність. Чи все ж треба визнати, що український потяг Кубані відійшов вже назавжди?

- Це дуже складна тема. Тема самоідентифікації та самоідентичності. Російська Федерація вкладала мільярди доларів для того, щоб створювати російську ідентичність на Кубані. В Україні це було просто на рівні якихось там ентузіастів, патріотичних та громадських об'єднань.

Але ж якимось дивом українська ідентичність на Кубані залишалась дуже довго. Але тепер вона скоріше має регіональний вимір — ми кубанці, ми козаки. Багато нащадків українців на Кубані і досі не вважають себе з росіянами «одним народом» і дуже жорстко відокремлюються від титульної нації.

Моя мама розповідала, що в школі було заборонено розмовляти українською мовою до вісімдесятих років 20 сторіччя. Але на шкільних перемінах всі повертались до української. І це робили навіть приїжджі росіяни з Тамбова, Ростова — щоб виглядати своїми.

Ми ж розуміємо, що Росія в сучасних кордонах - це буде перманентна екзистенційна загроза для існування України. Або ми будемо мати постійні війни з Росією — дві-три кожне століття, або докладемо сил до того, щоб навколо України існувала буферна зона дружніх держав. Як варіант - державоутворення донських та кубанських козаків, Слобожанська республіка на Курщині та Брянщині. І звісно, це не означає, що їх треба приєднувати до себе. Може, комусь це сьогодні здається фантастикою але, я впевнений, для цього існують етнічні та історичні передумови - і Кубанська республіка буде однією із перших, яка виникне на уламках російської імперії.

Роман Лазоренко