“Гидота спустошення”. 17 пам’ятних місць, які зруйнували окупанти на сході та півдні України: було - стало 

В Біблії є слова «…і на святині прийде гидота спустошення». Саме це пророцтво згадується, коли бачиш світлини вщент зруйнованих російськими окупантами будівель,  які десятиліттями були історичними та культурними візитівками своїх міст.

Ми зібрали для вас фотографії 17 пам’ятних міст Луганщини, Мелітопольщини, Херсонщини та Маріуполя, які були символічними для своїх міст, а зараз спаплюжені руками загарбників. В роботі над проєктом взяли участь редакції 0642.ua, Волноваха.City, РІА Південь та 0629.

Луганський аеропорт: форпост спротиву, що став руїною

Міжнародний аеропорт «Луганськ» — колись сучасне летовище, відкрите ще у 1964 році. До 2014 року він міг приймати літаки Boeing 737 і Airbus A320, мав сучасну інфраструктуру й був базовим для «UTair-Україна». Після реконструкції 2006-го Луганськ став важливим транспортним вузлом сходу України.

У червні 2014 року війна знищила цю інфраструктуру. 14 червня бойовики так званої «ЛНР» збили військово-транспортний літак Іл-76, який заходив на посадку — загинули 49 українських військових. Упродовж 146 днів українські сили героїчно обороняли аеропорт, але під безперервним вогнем російської артилерії будівлі були стерті з лиця землі.

Сьогодні Луганський аеропорт залишається мертвим місцем — зруйновані термінали, розбиті смуги, обгорілі уламки бетонних плит.

 Попри заяви ватажків окупаційної адміністрації про можливе «відновлення», від аеровокзалу лишилися лише рештки. У 2023 році українські сили завдали удару по військовій базі, розміщеній на території летовища, знищивши російські гелікоптери.

Лисичанськ: бельгійська спадщина у вогні

На початку ХХ століття бельгійські підприємці збудували в Лисичанську промисловий та соціальний комплекс у стилі модерн — унікальний приклад західноєвропейської архітектури на сході України. До нього входили житлові будинки, школа, лікарня, а також Лисичанська гімназія, яка понад сто років залишалася освітнім осередком і пам’яткою історії.

У травні 2022 року ця гімназія згоріла внаслідок прицільного обстрілу російських військ. Будівля, що пережила дві світові війни й навіть бої 2014 року, не витримала російських снарядів. «Вона витримала все, окрім тварин без цінностей», — написала випускниця школи Яна Гончаренко.

Гімназія входила до переліку ста найкращих шкіл України, її випускники традиційно ставали студентами провідних університетів. Тепер від неї залишився лише обвуглений каркас.

Сіверськодонецьк: льодова арена, зруйнована окупантами

Палац спорту в Сіверськодонецьку- один із найвідоміших спортивно-культурних об’єктів області. Побудований у 1970-х, він вміщував до 5 тисяч глядачів. Тут проходили концерти українських виконавців, змагання, фестивалі, молодіжні події.

У червні 2022 року, під час російського штурму міста, арена була повністю зруйнована. Зал, який колись наповнювали оплески, тепер - суцільна купа бетону. 

Окупаційна влада не демонструє жодних планів щодо відновлення об’єкта, а фото з місця показують лише голі конструкції й зарості бур’янів.

Рубіжне: сплюндрований музей, який зберігав історію,

Міський музей Рубіжного був створений у 1950-х і став серцем культурного життя міста. 

Його колекції містили унікальні документи, археологічні артефакти, предмети побуту, старовинні рушники, дерев’яні вироби, навіть скам’янілості кам’яновугільного періоду.

Після повномасштабного вторгнення російських військ у 2022 році будівля музею була розбита й пограбована. Вибиті вікна, винесені експонати, зірвані двері — усе це стало повсякденням окупованого міста. На онлайн-майданчиках навіть з’явилися оголошення про продаж викрадених книг і колекцій.

Працівники музею евакуювалися на підконтрольну територію України. Тепер вони намагаються зберегти пам’ять про загиблих мешканців громади, проводять виставки у Вінниці та Дніпрі. Та сам музей у Рубіжному, за словами його співробітниці, перетворився на «чорну діру» — символ знищеної культури.

Кадіївка: згорілий кінотеатр «Мир»

Кінотеатр «Мир» у Кадіївці (колишній Стаханов) був осередком культури для кількох поколінь. Його реконструювали за кілька років до війни, намагаючись оживити міське життя. 

Але у 2023 році пожежа, причини якої досі не встановлено, знищила будівлю. Дим було видно з усіх кінців міста, а дах обвалився ще до прибуття пожежників.

Окупаційна влада з того часу навіть не обіцяла щось зробити, що відновити знакову для міста будівлю.

Попасна: вокзал 19 сторіччя не пережив російського «визволення»

Попаснянський вокзал, відкритий ще у 1893 році, понад століття служив головною транспортною артерією регіону.

Станція Попасна згадується у романі Ільфа і Петрова "12 стільців", через це на фасаді встановили дошку із зображенням літературного персонажа отця Федора. Після 2014-го здійснювалися лише приміські пасажирські перевезення. Взимку перед масштабним вторгненням РФ Укрзалізниця запустила "Слобожанський експрес"

Але у 2022 році після російського «звільнення» від вокзалу залишилися лише стіни. 

На фото з окупованої Попасної видно розбиті фасади, відсутні вікна й уламки цегли навколо. Вокзал, який пережив імперії та зміни епох, не витримав російської «визвольної місії».

Центральна площа Мелітополя

Зовнішність Медового міста окупанти почали нищити з серця Мелітополя — центральної площі. У ніч з 13 на 14 січня загарбники разом із місцевими колаборантами, під керівництвом колишньої «гауляйтерки» Галини Данильченко, демонтували один із головних символів міста — пам’ятник Тарасу Шевченку. Робили це під покровом ночі та під час комендантської години, аби жоден мешканець не став на заваді.

Саме біля цього пам’ятника роками проходили мирні мітинги, акції протесту та патріотичні заходи. Це місце було не лише географічним, а й символічним центром свободи, де мелітопольці збиралися, щоб висловити свою позицію.

Пам’ятник Тарасу Шевченка у мирному Мелітополі, фотоархів РІА Південь

Трохи далі від місця, де стояв пам’ятник Тарасу Шевченка окупанти встановили символ Росії – металеву конструкцію, яку в народі прозвали «залізним фалосом», увінчану гербом країни-агресорки у золотому кольорі. Висота стели – 20 метрів. По обидва боки встановлені мозаїчні панно із зображенням героїв другої світової війни. Окупаційна влада офіційно називала меморіал "Мелітополь - місто військової слави". Саме таке звання присвоїв місту Путін.

Центральна площа окупованого Мелітополя, 2022 рік, фото з росТГ-каналу

Російський герб на стелі в центрі Мелітополя, фото з росЗМІ

Радянські ідоли - по всьому місту

 З 2022 року російські окупанти почали «мітити» місто пам’ятниками радянським героям. Так, у центрі міста на перехресті вулиці Героїв України (зараз це вже вул Кірова) та пр. Богдана Хмельницького вони встановили бюст Павлу Судоплатову – генерал-лейтенанту НКВС. Зокрема він організовував замахи на керівника ОУН Євгена Коновальця. Тепер місто «засудоплачене» по самій ватерлінії – вулиця Судоплатова знаходиться в одному місці, пам'ятна табличка – в іншому, а пам'ятник – у третьому.

Бюст Судоплатову у центрі Мелітополя, 2022 рік,  фото з російського ТГ каналу  

У тому ж 2022 році 5 листопада, якраз до святкування Жовтневого перевороту, який на Росії називають «великою соціалістичною революцією», окупанти повернули пам’ятник Леніну, знесений у рамках декомунізації ще 2015 року. Місцеві партизани періодично обливали його червоною фарбою, навіть, не дивлячись на те, що ідола встановили поряд з окупаційним управлінням поліції.

Комунальники змивають червону фарбу з пам’ятника Леніну у Мелітополі. 2022 рік. Фото РІА Південь

Вже 19 листопада у Мелітополі відкрили пам'ятник Григорію Бояринову – полковнику КДБ, який був одним із керівників штурму палацу проамериканського прем'єра Афганістану та голови Революційної ради Афганістану Хафізулли Аміна у Кабулі у 1979 році та брав участь у вбивстві політика.

Пам’ятник Григорію Бояринову в центральному парку Мелітополя, 2022 рік, фото з росТГ

 А у травні 2025 році на Алеї Героїв у Мелітополі з’явився Бюст Йосипу Сталіну -диктатору, на чиїх руках кров мільйонів невинних людей. 

Нагадаємо: тільки в 1937-1938 роках, за офіційними даними, під час сталінських репресій з політичних мотивів було засуджено 1 344 923 людини. З них 681 692 людини були розстріляні. Скульптуру Сталіна виготовляли на кошти, зібрані місцевими комуністами.

Мелітопольські комуністи на тлі встановленого бюсту Сталіну, 2025 рік, фото з ТГ-каналу компартії РФ

Замість коледжу - російська прокуратура

Окупаційні силові структури почали займати найкращі центральні споруди в місті перебудовуючи їх під свій імперський манер. Так, в центрі Мелітополя за металевим парканом в будівлі коледжу ТДАТУ ім Дмитра Моторного (колишній сільськогосподарській технікум) оселилась російська прокуратура.

Російська прокуратура у центрі Мелітополя, 2025 рік, фото РІА Південь

А так коледж ТДАТУ виглядав до окупації, фото РІА Південь 

Ось так тепер виглядає територія навколо будівлі Укртелекому на перехресті проспекту Богдана Хмельницького з вулицею Інтеркультурною. В цьому приміщенні також розміщені адміністративні і силові структури РФ (на фото нижче).

А це - колись будівля церкви «Слово життя». Стелу з назвою церкви знесли. Натомість встановили горбатий запоріжець.  В будівлі зараз окупаційне МВС (на фото знизу).

За колючим дротом у захопленій будівлі колишньої автошколи на вул. Іллі Стамболі оселились карателі з Росгвардії (на фото нижче)

А так тепер виглядає церква “Благодать” на вул. Героїв України (тепер Леніна). У будівлі оселилось фейкове міністерство культури і спорту. Перефарбовану у бурячний колір будівлю церкви тепер увінчують портрети утилізованих "сучасних героїв"- бойовиків Гіві, Дохи, Мотороли, блогера-пропагандиста - Максима Фоміна (він же Владлен Татарський).

Церква “Благодать” в  Мелітополі до і після окупації, фото з соцмереж церкви

Херсонський морський коледж

Морське училище, яке згодом перетворилося на  Херсонський морський коледж державної морської академії, був побудований ще у 1834 році.  Навчальний заклад неодноразово реорганізовувався.

За весь час свого існування, згідно інформації, розміщеної на сайті закладу, коледж підготував 45 тисяч фахівців. Серед випускників – 10 Героїв, 9 адміралів, 2 генерали, 3 письменники, 3 лауреати Державної премії СРСР, 12 учених, 3 начальники пароплавств, 4 начальники портів, 2 директори судноремонтних заводів, 2 начальники морських училищ, 2 заступники міністрів морського флоту СРСР, а також заслужені вчителі України

А таким коледж  став після обстрілів (фото Олександр Шумей)

Таким корпус академії став після російського обстрілу 2 липня 2024 року (кадр з відео):

20-та гімназія Херсону

Легендарна 20-та гімназія Херсона, яка випустила чимало видатних осіб, зокрема і першого Міністра закордонних справ Ізраїлю та другого Прем’єр-міністра цієї країни Моше Шарета, має наразі приблизно такий самий вигляд, як і морська академія: росіяни нищили її обстрілами, доки не перетворили будівлю на одні лише стіни:

Такою найстаріша херсонська гімназія була на одній зі старих листівок:

Такою її бачив понад 30 років тому місцевий краєзнавець Сергій Макаров:

Такою гімназія була до окупації (фото з Вікіпедії):

А такою стала у травні 2023 року після російського обстрілу:

Фото Суспільне Херсон.

Таких об’єктів у Херсоні чимало – і з кожним днем руйнувань додається.

Каховська ГЕС

Втім, росіяни нищать і те, що знаходиться наразі поруч із ними, — в окупації. Мабуть одним із найбільш відомих прикладів є Каховська ГЕС, яку росіяни підірвали 6 червня 2023 року. 

Так виглядала Каховська ГЕС до окупації росіянами (Вікіпедія):

Ось так вона виглядає після підриву росіянами (окупаційне джерело):

Ще один ракурс біди — затоплене місто Олешки після підриву росіянами Каховської ГЕС (Затоплені Олешки, 10 червня 2023 року. Джерело: AP / Євген Малолєтка):

В'їзна стела у Генічеську

В’їзні стели до окупованих громад росіяни замінюють всюди. Приміром в Генічеську це зробили у 2023 році. Переважно малюють російський прапор, розмальовують в кольорах російського триколору та змінюють назву на російську. 

На фото - російський пропагандист Алєксандр Малькєвич у Генічеську

Ось такою вона була у 2020 році:

У квітні 2025 року окупанти змінили стелу і у Скадовську:

Такою стела була до окупації росіянами (Укрінформ):

Маріупольський драматичний театр

До війни театр та його сквер був центром відпочинку для містян. Тут призначали побачення, відпочивали із дітьми, пенсіонери грали у шахи або співали під баян, а молодь каталася на скейтах.

Театр був побудований по типовому радянському проєкту, але у нього був унікальний фронтон, який містив скульптурні композиції, що символізували сталевара, шахтаря та колгоспницю - основні професії радянської Донеччини. А ще він був побудований з унікального каміння білого кольору, який спеціально везли морем з Криму. Завдяки цьому камінню театр не фарбували ніколи - лише мили періодично від пилу, і він завжди залишався білим.

Фото Сергія Ваганова

До 16 березня 2022 року. В цей день на дах будівлі, де переховувалися близько 1000 людей, росіяни скинули авіабомбу (за деякими свідченнями бомб було дві).

Близько 300 людей загинули. Десятки отримали поранення.

Ось так театр виглядав після вбивства:

А тепер росіяни його відбудували фактично з нуля. Намагалися відтворити його таким, яким театр був до російської бомби, але вийшло погано. Театр - більший за розміром і погано вписується тепер у параметри Театрального скверу. Крім того, на фронтоні окупанти розмістили просто жахливі фігури, додали жінку з бубном. 

Але головне - у фундаменті театру замурованими залишилися лежати тіла загиблих, яких не змогли вивезти і перепоховати.

ЦУМ “Україна”

Колишній центральний радянський універмаг був реконструйований на початку 2000-х років. Його власник, колишній мер Маріуполя Михайло Поживанов, вклав гроші, щоб радянський ЦУМ перетворився на сучасну “Україну”.

Фото із соцмереж

В підвалі торгового центру, який розташований в самому центрі міста, переховувалися від бомбардувань люди. 

Але будівля була обстріляна. В результаті там сталася пожежа. Багато людей загинули. Точна кількість загиблих невідома. Але як мінімум пів року біля будівлі  універмагу неможливо було дихати через трупний сморід.

Мозаїки

Маріупольські мозаїки були створені всесвітньо відомими митцями Віктором Зарецьким, Лелєм Кузьминковим, Віктором Арнаутовим, Галиною Зубченко. Але найбільш відомі - дві мозаїки Алли Горської “Дерево життя” та “Боривітер”.

Радянська влада не любила Аллу Горську, яка боролося за свободу, збереження національної ідентичності українців. Її називали “буржуазною націоналісткою” та у 70-х рока оголосили війну творчості Горської. Більшість робіт художниці у Києві були знищені.

А от у Маріуполі - збереглися. Їх приховали, замуровавши під стіною. І тільки на початку 2000-х, під час ремонту ресторану “Україна”, де вони знаходилися, мозаїки знайшли.

Доля “Боривітра” - трагічна. Росіяни не змогли знищити мозаїку у 70-ті - так вони її знищили в 2022 році.

Доля “Дерева життя” не відома. Фотографій цієї відомої мозаїки після російської окупації поки немає. 

87-річна маріупольчанка Ольга та її чоловік Олексій (імена героїв змінено з міркувань безпеки, ред.)  майже три роки жили надією, що зможуть повернути собі нормальне життя. У березні 2022 року їхню трикімнатну квартиру в самісінькому центрі Маріуполя біля пологового будинку знищила російська ракета. Вони дивом врятувалися з пожежі — а потім стали безхатченками у власному місті.

Окупанти вирішили, що будинок на проспекті Миру відновлювати “недоцільно”, і просто знесли його бульдозером. Разом із домівкою пенсіонери втратили майже все: фотоальбоми, книги, меблі…

“Нас позбавили всього, що нам було дорого, а головне - нас позбавили пам'яті про прожиті роки", - розповіла 0629 Ольга.

Знищений будинок маріупольців

Сім’ю поставили у чергу на компенсаційне житло. Через рік їм запропонували… одну кімнату замість трьох.

Люди ввічливо відмовилися — просили хоча б дві кімнати, аби не тулитися в однокімнатній. Їх одразу повернули “в кінець списку”.

Новий шанс у родини з’явився у 2025 році. Пенсіонерам запропонували так звану “безхазяйну” квартиру, власники якої  або загинули, або тікали від окупації, і можливо, вже ніколи не повернуться.

“Ми не хочемо жити там, де, може, люди загинули. А якщо власники все ж знайдуться? Нас виженуть — і ми вдруге залишимося на вулиці”, — каже жінка.

За відмову маріупольці  почули від окупантів презирливе: “Або беріть, або чекайте скільки скажемо, бо квартир у новобудовах — катастрофічний мінімум і усім не вистачає”.

Тож подружжя вирішило звернутися “до найвищого начальства”. Пішли записатися на прийом до гауляйтера Антона Кольцова. І там дізналися головне - на прийом — лише через півтора року.

“А потім, може, ще три роки вирішуватимуть питання.  Нам майже по 90! Ми до того часу не доживемо!”, - обурюються маріупольці.

Нині пенсіонери туляться у квартирі знайомих і вже не вірять, що матимуть свій дім. Втративши все через російську ракету, вони тепер змушені виборювати дах над головою в тих, хто його у них і відібрав.

Читайте також:

Не потрібні ні там, ні там. Де живуть мешканці окупованих міст Донеччини

РФ легалізує передачу безхазяйного житла на окупованих територіях у державну власність

Суддя держави-агресора постане перед українським правосуддям за ухвалення незаконних «вироків» українським військовополоненим, які обороняли Маріуполь.

Як повідомили в Офісі Генерального прокурора, за процесуального керівництва прокурорів завершено спеціальне досудове розслідування та скеровано до суду обвинувальний акт щодо судді Південного окружного військового суду рф.

Слідством встановлено, що він ухвалював незаконні рішення стосовно українських військовослужбовців, грубо порушуючи норми міжнародного гуманітарного права.

Зокрема, у травні 2022 року троє нацгвардійців потрапили в полон. У 2024 році правоохоронні органи рф сфабрикували проти них кримінальні справи, звинувативши у «терористичній діяльності». 

«Попри вимоги Женевської конвенції, суддя визнав наших захисників “винними” — фактично покарав їх за виконання військового обов’язку», - наголосили у прокуратурі.

Нагадаємо, в окупованих росією частинах Донецької та Луганської областей українських військовополонених звинувачують та судять за однаковими сценаріями: або за нібито вбивство цивільних через ворожість, або нібито замах на вбивство чи пошкодження майна.