На окупованій Херсонщині під виглядом “інвестицій” росіяни роздають надра: сіль із Генічеська вивозитимуть до РФ

Окупаційна адміністрація тимчасово захопленої Херсонщини намагається видати активізацію видобутку солі в Генічеську за масштабне “відновлення економіки” та залучення інвестицій.

Насправді ж за цими заявами стоїть схема вивезення українських ресурсів до Росії.Про це повідомляє видання Нижні Сірогози.City.

Під виглядом запуску виробництва окупаційна влада передає родовища під контроль сумнівних структур, які не мають ані ресурсів, ані реального досвіду, але отримують доступ до українських надр на десятки років.

Схема під прикриттям економіки

Під виглядом запуску виробництва на тимчасово окупованих територіях формується схема, яка має всі ознаки організованого розграбування надр.

Згідно з розпорядженням окупаційного голови області Володимира Сальдо №137-р від 13 березня 2026 року, ділянку площею 40 гектарів (400 тисяч квадратних метрів) на вулиці Заводській передали в оренду на 49 років компанії ТОВ “Сольпром”.

Скриншот розпорядження Сальдо про інвестиційний проєкт

Окупанти заявляють про амбітні плани:

• створення господарства повного циклу з вирощування та переробки солі;
• щорічний видобуток 14 тисяч тонн солі, насиченої природним бета-каротином;
• залучення 265 мільйонів рублів інвестицій, з яких більше половини — на будівництво;
• створення 32 робочих місць та щорічні податкові відрахування у розмірі 141 млн рублів.

Контроль за реалізацією цього “проєкту” покладено на так званого віцепрем’єра Руслана Циганенка.

“Інвестор” без ресурсів

Реальний стан компанії-інвестора “Сольпром” (ІПН 9500022055) кардинально відрізняється від “монументальних” планів окупантів. Підприємство було зареєстровано лише наприкінці грудня 2023 року в селі Щасливцеве.

Аналіз фінансової звітності за 2024 рік виявив кричущі факти:

• Виручка та чистий прибуток склали рівно нуль рублів.
• За весь рік компанія, яка тепер претендує на 40 гектарів землі, сплатила лише 625 рублів податків.
• Страхові внески не сплачувалися, що свідчить про відсутність офіційного штату працівників.
• Компанія ще нещодавно перебувала у стані банкрутства і не вела повноцінної діяльності.

Директор “Сольпрому” Олексій Колячкін паралельно керує іншою структурою — “Трави Азова”, яка при виручці у 805 тисяч рублів сплатила лише 10 тисяч рублів податків. Це вказує на те, що “Сольпром” є лише формальним інструментом для легалізації мародерства.

Фіктивні обіцянки та економічна ілюзія

Незважаючи на відсутність оборотних коштів та штату, компанія отримала величезний державний ресурс без проведення торгів. Справжня мета “проєкту” — не розвиток регіону, а безперешкодне вивезення української солі до Росії.

Цей продукт не працюватиме на місцеву економіку, а централізовано транспортуватиметься за межі ТОТ, перетворюючи Генічеськ на безкоштовну сировинну базу для російського бізнесу.

Усі ці ознаки відповідають моделі колоніального використання територій, коли ресурси викачуються без створення доданої вартості на місці. Для мешканців регіону це означає відсутність стабільної зайнятості, стагнацію інфраструктури та втрату контролю над власними природними багатствами. У підсумку ситуація з видобутком солі в Генічеськ демонструє системний підхід до маскування експлуатації ресурсів під виглядом інвестиційної діяльності, де за гучними заявами про розвиток фактично приховується процес їхнього безконтрольного вивезення.

Все це створює лише ілюзію економічного ривка, тоді як насправді відбувається пряме привласнення українських надр, які за часів незалежності могли б прогодувати багатьох місцевих жителів через розвиток туризму та легального промислу

Історична спадщина Рожевого озера

Видобуток солі на Херсонщині має глибоке коріння, що сягає XV століття. Селище Приозерне, розташоване на Арабатській стрілці поряд із Рожевим озером, було центром промислу протягом століть. На початку XX століття місцева сіль була настільки якісною, що здобувала золоті медалі на міжнародних виставках у Парижі.

У 1964 році на базі озера було засновано Генічеський солезавод, який спеціалізувався на видобутку рідкісної рожевої та йодистої солі, що за своїми характеристиками не поступалася кримській. Проте після розпаду СРСР підприємство занепало: будівлі перетворилися на руїни, метал було здано в брухт, а промисел виживав лише завдяки зусиллям окремих ентузіастів. Рожева сіль Арабатської стрілки завжди цінувалася за унікальний склад, що ідеально підходив для засолювання риби, надаючи місцевому балику особливий смак.