Залишиться лише шість діючих шахт: як російська окупація знищила вугільну промисловість Донбасу

Донбас історично славився своєю вугільною промисловістю, яка десятиліттями була серцем економіки регіону. Проте роки російської окупації перетворили колись потужну галузь на суцільну руїну.

За гучними заявами кремлівської пропаганди про «відродження» криється катастрофічна реальність: масове закриття підприємств, багатомісячні борги перед гірниками та повний занепад інфраструктури.

Ілюзія розвитку: 145 шахт під ліквідацію

Нещодавно уряд РФ затвердив оновлену програму розвитку вугільної промисловості на захоплених територіях аж до 2050 року. Документ обіцяє збільшення видобутку вугілля на окупованих частинах Донецької та Луганської областей у 1,5 раза. Російські урядовці навіть розписали три етапи цієї «стратегії»: реструктуризація та держпідтримка до 2030 року, раціональне використання вугілля у 2031–2036 роках і формування партнерських відносин з 2037 до 2050 року.

Проте цифри та факти на місцях свідчать про зовсім інше. Станом на 1 липня 2026 року, за визнанням самої ж влади окупантів, шахтний фонд так званих «Л/ДНР» становить 151 шахту. З них працюють і перебувають в оренді в інвесторів лише шість підприємств. Усі інші 145 шахт перебувають у процесі ліквідації. За останній рік на двох окупованих регіонах видобули критично мало - менш як 10 мільйонів тонн вугілля. Водночас у російському документі взагалі не уточнюється, за рахунок яких ресурсів і потужностей планується міфічне «збільшення видобутку».

Чому в знищенні галузі винні окупанти

Офіційна російська влада намагається перекласти відповідальність за колапс вугільної промисловості на об’єктивні чинники. Серед причин занепаду вони називають складні гірничо-геологічні умови, нераціональні технології збагачення та відтік працівників. Однак реальна вина лежить виключно на окупаційній адміністрації, яка довела підприємства до зубожіння

Упродовж останніх років галузь стикається з тотальною зношеністю обладнання та збитковістю. Шахтарі, які залишилися, працюють у надзвичайно небезпечних умовах.

Гірники по 4–7 місяців не отримують зароблених грошей. Наприклад, працівники понад десяти шахт, які працюють у режимі водовідливу (відкачують воду з підземних виробок, рятуючи регіон від екологічного лиха), виконують критично важливу роботу безкоштовно. Обіцянки виплатити борги до Дня шахтаря або початку вересня виявилися брехнею — терміни перенесли на наступний рік.

 Люди не можуть навіть захистити свої права у судах. У місцевих соцмережах повідомлялося, що працівнику сакіївської шахти «Чайкіно» (контролюється ТОВ «Вуглеком»), просто відмовили у видачі довідки про заборгованість, щоб він не зміг подати позов.

Погрози страйків

Відчай сягнув такої межі, що гірники окупованої частини Донеччини готувалися до масового припинення роботи під час російських виборів, про що повідомляли російскі ЗМІ та паблики. За словами співголови так званої «незалежної профспілки шахтарів» Олександра Васьковського, з 18 вересня планувалося масове подання заяв про призупинення роботи одночасно на кількох шахтах — саме в дні проведення виборів до держдуми РФ.

Тисячі сімей гірників змушені жити в борг. Навіть російські пропагандисти, зокрема журналіст «Известий» Дмитро Зіменкін, змушені публікувати анонімні звернення шахтарів, яким керівництво прямо заявляє: «Фінансування немає». Люди сподіваються повторити успіх 2020 року, коли страйк на шахті «Ніканор-Нова» у Зоринську змусив окупантів виплатити борги за 12 місяців.

Від обіцянок до знищення

Програми розвитку вугільної галузі Донбасу до 2050 року, намальовані в кабінетах російського уряду, безумовно, є лише пропагандистською ширмою. Насправді російська окупація означає для регіону ліквідацію 96% існуючих шахт, екологічні загрози через затоплення виробок та перетворення шахтарів на безправну, неоплачувану робочу силу. Обіцяючи адресну допомогу та пільги, окупаційна влада не здатна забезпечити навіть базове — виплату зарплат людям, які щодня ризикують життям під землею.

Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України”/SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України”/SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.

Оксана Гайдук