• Головна
  • Окупований Донбас: відсутність води та чоловіків, повернення гривні та ненависть до «біженців», - ФОТО
13:58, 5 травня

Окупований Донбас: відсутність води та чоловіків, повернення гривні та ненависть до «біженців», - ФОТО

«Де ви були вісім років», – це один з пропагандистських штампів, який використовують росіяни для виправдань своїх звірств у мирних містах України. Насправді останні вісім років тема «захисту жителів Донбасу» від «націоналістів і бандерівців» була центральною на пропагандистських шоу Кремля. Зазнавши військових невдач у завоюванні України, російські генерали публічно заговорили, що одна з основних цілей «спецоперації» – це «звільнення Донбасу». Поки що його звільняють від самих жителів регіону. Через примусову мобілізацію з вулиць майже зникли чоловіки. Їх або вже відправили на передову, або ж вони ховаються.

Після двох місяців боїв жителі окупованих 2014 року територій Донбасу почали отримувати тіла своїх «мобілізованих» родичів. Люди намагаються знайти правду про своїх чоловіків і синів, але марно, пише LB.ua.

Окрім чоловіків, на окупованій території Донецької області зникла вода у кранах. Її дають по годині раз на три дні, тому деякі мешканці ОРДЛО змушені пити дощову. У магазинах і на ринках ціни на продукти пішли вгору, деякі товари стали дефіцитними. Трапляються навіть бійки за цукор і засоби гігієни, як і в сусідній Росії. А ще на Донбас повернулися гривні, проте розраховуватися ними можуть лише «біженці» зі зруйнованих окупантами міст.

Вода раз на три дні

З перших днів повномасштабного вторгнення через обстріли російських військ було знеструмлено насосну станцію першого підйому Південно-Донбаського водопроводу. Саме її робота забезпечувала водою жителів окупованої частини Донецької області. Відтоді вода постачається з резервного водосховища, запаси якого незначні.

У березні представники окупаційної адміністрації в Донецьку відзвітували, що води лишилося лише на два тижні. Тоді ж почалися великі перебої з водою, а околиці Донецька, Макіївки, Харцизька та Горлівки повністю залишилися без неї. Із 17 березня у Донецьку воду давали по дві години двічі на добу. При цьому люди в соцмережах скаржилися на її якість і викладали фото і відео чогось мутного зелено-коричневого, що тече з їхніх кранів.

Фото: соцмережі

Для економії 30 березня в окупованій Донеччині достроково закінчили опалювальний сезон, щоб спустити воду з труб. Соцмережі обурилися: початок квітня видався дуже холодним.

З першого квітня воду в оселі жителів Донецька, Макіївки, Горлівки та інших міст ОРДО подають лише по годині раз на три дні. Винною в цьому окупанти традиційно проголосили українську владу. У місцевих пабліках російської соцмережі «ВКонтакте» поширюється інформація, що насосну станцію біля Слов'янська перекрили навмисно, щоб вода із Сіверського Дінця не потрапляла в Донецьк.

Фото: соцмережі

У середині квітня очільник так званої «ДНР» Денис Пушилін заявив, що відновити нормальне водопостачання у Донецькій області вдасться лише після того, як росіяни захоплять Слов'янськ.

При цьому мешканці Донецька пишуть, що їх поділили на два сорти: поки в більшості води немає, у будинках центральної частини міста, де живе «еліта республіки», таких проблем не існує.

Фото: соцмережі

У середині квітня негараздів з водою побільшало. У торгових точках і на автоматах продажу води вивісили таблички, що вода продається лише по 15 літрів в одні руки. На сайтах окупаційних адміністрацій появилися графіки роботи водовозок по районах і вулицях.

Фото: соцмережі

Тим часом в окремих щасливців вода таки є – і вони продають її сусідам.

У соцмережах також ширяться фотографії, як жителі ОРДЛО набирають у різні ємності дощову воду з будинкових зливів.

Фото: соцмережі

Крім того, у багатоквартирних будинках з'явилися пляшки та відра з кранами на зміну традиційним  умивальникам, із кранів яких вода не тече.

Фото: соцмережі

Дефіцит, ріст цін і повернення гривні

Західні санкції та вихід світових компаній з російського ринку вдарив і по окупованій Кремлем території. Це і не дивно, бо на полицях магазинів у Луганську і Донецьку давно немає продукції з України.

У перші дні вторгнення дефіциту продуктів майже не було, але вже на початку березня полиці місцевих мережевих супермаркетів «Молоко» і «Перший республіканський» (колишній АТБ). – спорожніли. На ринках і в маленьких магазинах попервах продуктів було вдосталь, проте і там вони закінчились через підвищення закупівельних цін у Росії.

Фото: соцмережі

«Є дві проблеми: відсутність деяких товарів у принципі (це цукор, гігієнічні засоби, крупи, деякі молочні вироби) і товари, на які ціна піднялася так, що наші люди не в змозі їх купити. Для прикладу, якщо до початку війни у нас 100 грамів вершкового масла коштували 90-100 рублів (близько 35 гривень), то зараз лише закупівельна ціна – 130-150 рублів (близько 50 гривень). А нам ще потрібно націнку зробити, щоб магазин щось заробив. У «ДНР» нічого свого, крім борошна, немає», – розповіла анонімно власниця магазину в окупованій Макіївці.

Фото: соцмережі

Притаманні Росії «цукрові бої» стали реальністю і на окупованій території. Буквально за два тижні ціна цукру виросла з 50 рублів (18 гривень) до 200-300 рублів (близько 100 гривень) за кілограм. Поки товар просто не скінчився.

«Ціни на цукор почали рости чи не щодня. До 24 лютого він був у середньому по 50 рублів за кілограм. Десь тиждень ще було більш-менш нормально, але потім ціни підскочили. Спочатку – 70 рублів, наступного дня вже по 90, через день вже майже 150, а потім і по 200, і по 300 за кілограм. Зараз його майже неможливо знайти. Я бачила, як літні жінки в супермаркеті билися за пачки цукру», – розповідає анонімно жителька Харцизька.

На окупованій території, як і в Росії, великі проблеми з папером – і канцелярським, і туалетним. У місцевих супермаркетах відпускають щонайбільше три рулони туалетного паперу в руки. Ціна одного становить у середньому 40 рублів (14 гривень).

Фото: соцмережі

З офісним папером усе набагато гірше. Пачки стандартного А4 майже не знайти в магазинах. А ціна зросла у 10 разів. Якщо до 24 лютого він коштував від 200 рублів (70 гривень), то зараз від двох тисяч рублів (близько 700 гривень).

Така сама історія із засобами гігієни. Звичайні антиперспіранти відомих марок ще продаються. Gillette коштує близько 530-580 рублів (185 гривень), Old Spice – 400 рублів (140 гривень), Rexona – 200 рублів (70 гривень).

Фото: соцмережі

Ціна дефіцитних засобів жіночої гігієни на момент написання матеріалу була 542 рублі за пачку (188 гривень). Хоча можна знайти і за 350 рублів (121 гривня). Складно придбати і дитячі підгузки: і через обмежену пропозицію, і через майже удвічі вищу ціну. Зокрема, вартість паковання марки Dada і Helen Harper зросла з 700 рублів (288 гривень) до 1300 (536 гривень).

Фото: соцмережі

Жителі ОРДЛО також скаржаться, що подорожчало мило: звичайний брусок коштує 150-200 рублів (70 гривень).

До 24 лютого середня ціна бюджетних моделей смартфонів Xiaomi, Huawei, Oppo становила 14 тисяч рублів (п’ять тисяч гривень), нині вона вже сягає 22 тисяч (близько 8,5 тисяч гривень).

Крім того, також значно зросла оренда житла. Середня ціна за місяць «у безпечному районі Донецька» складає 15 тисяч рублів (6,2 тисячі гривень), але при цьому треба заплатити таку саму суму як заставу і за послуги рієлтору. Тож щоб винайняти однокімнатну квартиру, слід одразу підготувати 45 тисяч рублів (18,5 тисяч гривень). У Макіївці, Горлівці чи Харцизьку ціна винайму менша – 10 тисяч рублів за місяць (4 тисячі гривень). І рієлтори беруть не 100% від суми місячної оренди, а 50%. Тож стартовий платіж скорочується до 25 тисяч рублів (10 тисяч гривень).

Найбільший негатив у «республіках» спровокувало повернення гривні, точніше її новий місцевий курс і можливість користуватись нею.

Фото: youdn.ru

Відколи в ОРДЛО ввели рублеву зону, гривню обмінювали за курсом два до одного. Напередодні повномасштабного вторгнення банки так званих «Л/ДНР» почали накопичувати гривні і запропонували новий «вигідний» курс – 2,5 рублі за гривню. Як розповіли місцеві жителі, гривні були потрібні окупантам, щоб платити зарплату жителям неокупованої до 24 лютого частини Донбасу.

Після 24 лютого ватажки так званих «ДНР» і «ЛНР» підписали укази про «тимчасові» розрахунки у гривні до липня цього року. Це обурило місцевих жителів, адже гривнею можуть користуватись тільки так звані «біженці» – ті, хто добровільно чи здебільшого примусово вивезений зі зруйнованих Волновахи та Маріуполя. Для цього вони мають продемонструвати свій український паспорт або права. Іноді, втім, вірять на слово.

Фото: соцмережі

Ціни в магазинах вказують у рублях і гривнях, причому деякі товари дешевші в гривнях, а деякі в рублях. Люди нарікають, що не розуміють принципу їх формування.

Продавці і власники деяких крамниць відмовляються приймати гривні. Це ускладнює життя українцям, яких незаконно вивезли на окуповану територію.

Обміняти гривні на рублі можна лише в так званому «республіканському банку». Проте там великі черги. Знайти валютників майже неможливо – вони ховаються від так званої «мобілізації».

В окупованій частині Донецької області місцеві вважають, що на курсі заробляє верхівка «республіки» на чолі з Денисом Пушиліним.

Пушилін у супроводі охорони в Донецьку, 11 квітня 2022 р.
Фото: EPA/UPG
Пушилін у супроводі охорони в Донецьку, 11 квітня 2022 р.

«Біженці»

Увесь масштаб примусового переселення мешканців прифронтових міст Донбасу нам ще доведеться з’ясувати.

Людей вивозять до Росії та міст ОРДЛО. Місцеві жителі «республік» не дуже раді «біженцям». Їх селять у будинках культури, школах і дитячих садочках.

На заводах, шахтах і підприємствах бюджетної сфери окупаційні адміністрації змушують людей здавати гроші для гуманітарної допомоги «біженцям». Від місцевих вимагають приносити ковдри, одяг, їжу, засоби гігієни, ліки. Ці речі повинні бути нові, придбані власним коштом. Жителів «республік» це обурює, бо в них самих не вистачає грошей на їжу та одяг.

Але найбільше не подобається місцевим позиція примусово вивезених. «Біженці» часто відкрито говорять про свою позицію і навіть вивішують українські прапори на приміщеннях шкіл, куди їх поселили.

«Десь 21 чи 22 березня привезли людей з Маріуполя в Макіївку та поселили у школах №4, №11 і №22. Люди не хотіли їхати в Макіївку чи Донецьк. Як мені розповідали, десь відсотків 90 шукають автобуси, що їдуть на Запоріжжя. І оці «визволителі» вкрали автобуси, які привезли з України і там було написано «Запоріжжя». Люди сіли, а їх привезли до Макіївки. Вони почали обурюватись. Ті, кого поселили у школі №22, а це в центрі міста, вночі повісили прапор України, а на вході до школи балончиком написали «Слава Україні». Напис кілька днів не могли відтерти. Через це їм відмовились надати матраци. Люди не хочуть їхати у "ДНР", бо тут немає жодних перспектив», – розповіла  жителька міста Макіївка.

Фото: dnr-pravda.ru

При цьому російські та місцеві пропагандисти намагаються робити сюжети про «врятованих від нацистів жителів Донбасу». Жительку Маріуполя Мар'яну Вишемерську, фото якої облетіло всі інформаційні агенції світу, після бомбардування пологового будинку в Маріуполі окупанти вивезли в Макіївку. Там пропагандисти взяли в неї «інтерв’ю» про те, що нібито бомбардування не було і все це фейк. Хоча саме військове керівництво РФ спершу підтвердило його і обґрунтувало тим, що в пологовому нібито переховувалися бійці полку «Азов».

«Мобілізація» та двохсоті

Чи не найголовнішою проблемою життя в ОРДЛО є так звана «мобілізація». На вулицях міст окупованого Донбасу зараз дуже важко зустріти чоловіків. Деякі автобусні міжміські та міські маршрути не працюють, неможливо викликати таксі.

Майже повністю зупинився бізнес з переказами грошей на неокуповану територію та обміном через інтернет-банкінг українських пенсій. Усе це робили переважно чоловіки. Нині вони сидять по домівках або на дачах і квартирах у друзів – аби їх не мобілізували та не відправили на фронт.

У школах не вистачає вчителів фізкультури і трудового навчання. Відтак соцмережі рясніють повідомленнями невдоволених батьків: уроки фізкультури скасовують, а на трудовому навчанні хлопчиків змушують готувати та плести шалики.

Примусова мобілізація в Луганську.
Фото: соцмережі
Примусова мобілізація в Луганську.

Не вистачає чоловіків на заводах, шахтах і в ДСНС. Визнали це й окупаційні адміністрації. Деяким працівникам критичної інфраструктури почали давати так звану бронь від мобілізації. Проте скільки вона буде діяти, невідомо. Тим часом мобілізаційний вік підвищили до 65 років.

До пошуків мобілізаційного ресурсу долучили працівників шкіл і дитячих садочків. «Мені сьогодні подзвонила вихователька з дитячого садочка і спитала, чи мобілізували мого чоловіка. Сказали, що це для галочки», – розповіла жителька окупованого Донецька Наталя.

Буває, заявляють, що багатоквартирку заміновано, виводять усіх на вулицю, а тоді вручають чоловікам повістки.

На Луганщині в містах окупанти блокують вулиці військовою технікою й автозаками, а тоді виловлюють чоловіків.

Примусова мобілізація на Луганщині.
Фото: соцмережі
Примусова мобілізація на Луганщині.

До лав першого та другого армійських корпусів мобілізують і жінок з хоч якоюсь медичною освітою. LB.ua стало відомо, що як польових медиків забирають на фронт працівниць санітарної служби. Наприклад, на одній із санстанцій Донецька мобілізували майже всіх лаборанток віком від 18 до 45 років.

В окупованих вишах Донецька тим, хто піде воювати, обіцяють «автоматом» закрити травневу сесію. Самої сесії студенти очікують з острахом – переживають, що після іспитів їх можуть відправити на війну.

Мобілізовують навіть тих, хто не підтримує Росію і так звані «Л/ДНР».

«Мій син ніколи не підтримував «ДНР». Він у 2014 році навіть був деякий час «на підвалі» через проукраїнські погляди. Тепер його мобілізували – без якихось тренувань чи навчань відправили на війну. Його спочатку відправили під Волноваху, потім у Мелітополь. Їх там не годують, за весь час дали пачку картоплі швидкого приготування на трьох. Він би хотів здатись, але їх лякають тим, що якщо вони це зроблять, їх застрелить снайпер», – розказала жителька окупованої Макіївки. І додала, що матеріальне забезпечення підрозділу сина дуже погане, у багатьох немає навіть бронежилетів.

Патруль окупантів у селі Трьохізбенка, Луганської області, 27 березня 2022 року.
Фото: EPA/UPG
Патруль окупантів у селі Трьохізбенка, Луганської області, 27 березня 2022 року.

Отримати хоч якусь грошову компенсацію за вбитого чоловіка чи сина на окупованій території майже неможливо. Не віддають і зарплат «мобілізованих». Зате якщо вони до призову мали якийсь бізнес, то їхні родини повинні й далі сплачувати податки, за оренду торговельних площ тощо.

Допомогу не отримають навіть поранені.

«Хлопці 300-ті лікуються самі. У наших лікарнях немає грошей. Звідки вони будуть виплачувати обіцяні мільйони. «Біженцям», які кричать «Слава Україні», вони по 10 тисяч дають, а хлопцям нашим – нічого. А матері та дружини, чиїх годувальників на фронт забрали, сидять з дітьми та останній шмат хліба доїдають», – написав анонімно житель окупованого Донбасу в пабліку «Життя в ДНР».

Загалом «мобілізація» є найбільш обговорюваною темою в соцмережах в ОРДЛО, жителі яких не хочуть йти на війну.

«Мобілізовані» зазнають величезних втрат – це підтверджує як Головне управління розвідки, так і наші військові. У середині квітня інформація про це почала доходити до жителів ОРДЛО. Ситуацію розповідають рідні з фронту, кому таки вдалося вижити. Жителька Донецька анонімно розказала, що її брата «загубили» під Маріуполем.

«Мого брата призвали наприкінці березня, з того моменту про нього нічого не було чути. Він вийшов на зв'язок 23 квітня. З його підрозділу залишились живими лише п'ять осіб, усі інші загинули. Їх залишили в якомусь селі під Маріуполем. Про них просто забули, вони навіть не знають, куди їм тепер йти. Їм дали подзвонити місцеві, зараз вони ховаються у зруйнованому будинку, у них немає їжі та води», – каже вона.

Родичі «мобілізованих» отримали перші похоронки. Проте крім аркушів паперу, рідні не отримують нічого, деколи навіть тіл своїх рідних.

Фото: соцмережі

«У мене загинув племінник Сергій Акімочкін, 1996 року народження, на полі бою під Маріуполем. Проходив службу в «Сомалі». Родичів, крім мене і бабусі, немає. Я сама його поховала на сімейному кладовищі. Хочу отримати хоч якісь грошові виплати, але звідусіль женуть. У мене немає можливості навіть встановити пам'ятник дитині. За що загинув хлопець?» – написала одна жінка у групі «Життя у ДНР» мережі «ВКонтакте».

Інша жителька ОРДЛО Анна Шепетько на своїх сторінці «ВКонтате» опублікувала фото брата, який загинув у Маріупольському порту. Вона повідомила, що убито весь екіпаж його танка, але тіл вона не може знайти.

Фото: соцмережі

У ще одному пості Анна Шепетько зазначила, що її брат буде похований у Макіївці у братській могилі.

Фото: соцмережі

Ті тіла, які все ж таки віддають рідним, лежать у моргах ОРДЛО близько місяця. Місцеві жителі розповідають, що на території лікарні імені Калініна ще з 26 березня лежить велика кількість трупів. Деякі просто у військових наметах.

«Нашого сина забрали 2 березня. Ми з ним розмовляли 15-го, їх відправили на штурм Мар'їнки. Після того ніяких вістей від нього не було. Подзвонили 22 квітня і сказали приїхати до Калінінської лікарні. Нам з намету винесли 50 мішків з трупами і сказали: «Шукайте свого сина». У цих пакетах його не було. Ми знайшли з бабусею мого сина в одному з наметів за документами, його вже неможливо було впізнати. Тіла там тримають близько місяця. Це роблять, щоб не платити компенсації. Бо тих, кого не впізнають, вважають зниклими безвісти, і їхнім родичам ніхто не буде платити», – розповіла жителька Донецька.

Тим же, хто зміг отримати компенсацію, дали лише по 10 тисяч рублів (4 тисячі гривень) за загиблих родичів.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#ОРДЛО #днр #лнр #мобілізація #вода #ціни
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Оголошення
live comments feed...