Вирішення проблеми сирітства як внесок у Перемогу: досвід «БФ «СОС Дитячі Містечка Україна», - ФОТО

Від купівлі музичного інструменту для творчого розвитку дитини до юридичної чи психологічної консультації – спектр допомоги, яку надає сім’ям з дітьми благодійна організація «БФ «СОС Дитячі Містечка Україна», дуже великий, і залежить від конкретних потреб конкретних родин.

Ключова мета благодійної організації – комплексно, в тому числі на упередження, на рівні профілактики, вирішити проблему сирітства. І наразі реалізація цієї мети стала суттєвим внеском у досягнення Перемоги, тим більше що за останній період, а особливо за рік повномасштабного російського вторгнення, серед клієнтів організації значно побільшало внутрішньо переміщених осіб.

– Стимул працювати – це розуміння того, що наша діяльність є внеском у Перемогу. Ми підтримуємо родини з дітьми. І багато хто з них повертається у рідні міста, багато хто знаходить роботу у новій громаді, люди також не опускають руки. І така єдність дозволяє не падати духом, – каже Наталія Криворучко, менеджерка з соціальної сфери Міжнародної благодійної організації «Благодійний Фонд «СОС Дитячі Містечка» Україна у Закарпатській області.

Пані Наталії це болить особисто, адже вона так само є переселенкою з Запорізької області, її місто й зараз перебуває в окупації. Стосується це і її колег.

Досвід «СОС «Дитячі Містечка Україна» унікальний тим, що діяльність організації спрямована на комплексне подолання проблеми сирітства, і це єдина подібна організація в Україні. Тобто, це не просто допомога сиротам або дітям, позбавленим батьківського піклування, чи різним формам сімейного виховання – це й робота з сім’ями, в яких діти мають рідних батьків, проте є вразливими, опинились у складних обставинах. Це робота на профілактику сирітства. А ще це підготовка дітей до самостійного життя і підтримка після досягнення повноліття.

Осередки організації функціонують по всьому світові вже понад 70 років. Відповідно, досвід напрацьовувався в різні історичні періоди в дуже різних суспільствах – з різними традиціями, з різним рівнем життя, в тому числі й в обставинах певних катаклізмів, війни, вимушеної евакуації тощо. І тепер цей досвід допомагає комплексно вирішувати проблеми українського суспільства, якому довелось жити в часи війни.

У багатьох аспектах організація бере на себе ті функції, які державі – в умовах війни – виконувати важко.

– Зараз осередки нашої організації діють у Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській, Полтавській, Київській, Чернівецькій, Чернігівській областях. Почала роботу мобільна бригада на Харківщині. Через партнерські організації ми охопили своєю діяльністю майже всі області України, – каже Наталія Криворучко.

Переселенців стало значно більше і їхні потреби відрізняються в різних регіонах

Традиційною, класичною аудиторією «СОС «Дитячі Містечка Україна» завжди були прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу; родини, які можуть потрапити або вже потрапили у складні життєві обставини. Проте в деяких регіонах України організацію ще з 2014 року населення почало сприймати як таку, яка допомагає родинам переселенців. До прикладу, так було на Луганщині, зокрема, в Старобільському районі. Там родини ВПО з дітьми могли отримати від «СОС Дитячі Містечка Україна» дуже специфічну допомогу, яку державні програми не передбачають в принципі. Це могли бути й кошти на придбання певних будівельних матеріалів, адже дехто намагався обжитись на новому місці, й оплата послуг репетитора чи лікаря, причому часто репетиторів знаходили для мешканців віддалених сіл. Як кажуть в організації, продумуючи подібні послуги, завжди орієнтувались на конкретні обставини. Тобто, в цій сфері не можна просто взяти як кальку діяльність в певному регіоні в певний період і просто перенести в інші реалії. Головне – вчасно реагувати на потреби клієнта.

– Звісно, після 2014 року певна частка наших клієнтів мала статус внутрішньо переміщених осіб, але вона була незначна, – каже пані Наталія. – Хочу нагадати, що після 2014 року не всі люди, які вимушено перемістилися, отримували цей статус. Але це скасовувало самого факту, що люди змінювали місце свого проживання через військові дії або окупацію. І, звісно, що серед наших співробітників, особливо у Луганській області, були ті, хто був ВПО. Зараз вони вже двічі ВПО. Наприклад, в Ужгородському офісі сто відсотків співробітників і співробітниць мають статус ВПО.

Отже, свою діяльність організація будує, відштовхуючись від оцінки потреб клієнтів.

– Не можна сказати, що є повністю однакові потреби у ВПО з Закарпаття та у ВПО з Києва. Більше того, організації не повинні дублювати послуги один одного, щоб не відбувалося «перекосів», – пояснює менеджерка.

І як у 2014 році обставини спонукали додавати певні нові послуги – на кшталт згаданої вище оплати будівельних матеріалів, так само після повномасштабного російського вторгнення теж з’явились нові послуги. Наразі серед них:

* надання фінансової підтримки;

* компенсація оренди приміщення для прийомних сімей й дитячих будинків сімейного типу зі статусом ВПО;

* дозвіллєві послуги, а саме літні та осінньо-весняні табори психологічного розвантаження для дітей різних цільових аудиторій (ПС/ДБСТ, ВПО, діти військовослужбовців, багатодітних родин, малозабезпечених, з інвалідністю тощо);

* минулого року прийомні сім’ї й дитячі будинки сімейного типу, які перебували під соціальним супроводом організації, змогли евакуйовуватися за кордон.

Крім цього, організація займалась поверненням вивезених до РФ дітей знову до України, облаштовувала шелтери та місця компактного проживання ВПО тощо.

– Я можу продовжувати і продовжувати, оскільки допомоги наша організація надає дуже багато. І дійсно, є доволі специфічна, – розповідає Наталія Криворучко. – Так, наприклад, новим видом допомоги у 2022 – 2023 роках стали дитячі візочки для породіль або величезні «Пакунки малюка», які мали підтримати матусь з дітками до 6 місяців.

Менеджерка підкреслює, що особливим, винятковим видом допомоги є надання підтримки для розвитку творчого потенціалу дітей.

– Для цього ми вже втричі купуємо для дітей – бенефіціарів нашого Центру, музичні інструменти для продовження навчання у музичних школах, філармоніях або школах мистецтв, – каже співрозмовниця. – Багато дітей втратили свої музичні інструменти під час війни або рятуючись від окупації. Наше завдання – підтримати їх у прагненні здобути позашкільну освіту.

Крім перерахований специфічних послуг, продиктованих часом, зараз «СОС Дитячі Містечка України» в Закарпатті надає учасникам програм традиційну гуманітарну допомогу, послуги з відпочинку та дозвілля, послуги психологів, логопеда, дефектолога та соціального педагога.

– І по кожному цьому напрямку можна робити окрему доповідь. Бо дуже багато різних видів і підвидів того, що прийнято називати «гуманітаркою» або соціальними послугами, – кажуть в організації.

Індивідуальний підхід до дуже різних людей:

Специфікою роботи Закарпатського осередку організації є те, що вона створилась у 2022 році й працює лише близько року. Тобто, всіх клієнтів тут – хоч місцевих, хоч ВПО – напрацьовували з нуля. І, як і всюди, в роботі з ними є свої особливості.

Стосовно клієнтів-ВПО – регіони, з яких вони приїхали на Закарпаття, дуже різні. Переселенців тут немає хіба що зі Львова, Івано-Франківська чи Чернівців... Є навіть, клієнти з Автономної Республіки Крим.

– Уже за цей рік у нас з’явилось 2600 нових, унікальних бенефіціарів і це не рахуючи тих, кого ми супроводжуємо з минулого року, – каже менеджерка. – Це дуже багато людей.

Є серед них клієнти з особливими освітніми потребами та з інвалідністю. Як окрему категорію пані Наталія виділяє людей з проблемами мовлення, слуху, зору.

– У мене була німа клієнтка, усі консультації я їй надавала у письмовому вигляді через вайбер, з іншою подібною клієнткою завжди приходила асистентка, – згадує вона. – Аналогічно працюють і наші фахівці. Іноді таким клієнтам потрібно дуже чітко все проговорювати і дивитися виключно на людину, щоб вона мала змогу прочитати по губах.

Крім цього, на Закарпатті є багато клієнтів ромської національності, які не вміють читати або писати. Вони можуть лише поставити якийсь підпис, тому на таких клієнтів відводиться для заповнення документів не 20 хвилин, а 2 години.

Що стосується дітей з інвалідністю або з особливими освітніми потребами – їх намагаються забезпечити абсолютно усіма доступними послугами чи підтримкою.

– Так, наприклад, у нас був хлопчик з проблемами зору. Внаслідок відсутності якісного гаджету і занять онлайн через мобільний телефон стан його зору ще більш погіршився. Тому надали цій родині ноутбук, – розповідають в організації. – Ще у одного хлопця був діагноз розлад аутистичного спектру. До повномасштабного вторгнення він проходив навчання в онлайн-школі для дітей з подібним діагнозом. Але під час переїзду родина втратила гаджет. Ми надали планшет, щоб дитині забезпечили подальше проходження таких спеціалізованих курсів.

Колектив переселенців, який все зробив з нуля на новому місці

Попри те, що всі співробітники ужгородської філії «СОС Дитячі містечка України» є переселенцями, вони взагалі нічого не релокували з попередніх місць роботи.

Наразі в колективі 12 осіб, з них двоє чоловіків, решта жінки.

– Всі ми переїхали з різних місць: Бахмут, Сватове, Бердянськ, Костянтинівка, Сєвєродонецьк, Василівка. Тобто, це Запорізька, Донецька та Луганська області. Одна особа вже двічі ВПО. – розповідає Наталія Криворучко. – Ми нічого не релоковували. Коли я почала працювати – 16 травня 2022 року – у мене був пустий офіс на 50 квадратів. У ньому стояли три старі столи, 15 стільців, один принтер, диван та маленькі кріселка. Все, більше нічого не було. Працювала на своєму власному ноутбуці. Фахівців набирали вже тут, на Закарпатті.

Зараз філія має двоповерховий офіс у центрі Ужгорода, де є все необхідне для роботи з точки зору матеріально-технічного забезпечення. Є власне авто.

– Але враховуючи кількість клієнтів та широту надаваних послуг, нам потрібен ще один офіс, це очевидно, – каже менеджерка.

Її робота й робота її колег не передбачає унормованого робочого дня чи тижневого графіка й пов’язана з емоційним вигорянням. Тим більше в контексті того, що, крім роботи, на кожного впливає війна й важкий переселенський побут.

Отже, що тут є найважчим і що є стимулом працювати дали?

– Для мене особисто найважчим є збереження балансу між роботою, власною родиною, власними проєктами (в рамках власних громадських організацій) та власними захопленнями, – каже пані Наталія. – На все потрібен час. Крім того, моє місто й досі окуповане, і я не знаю, коли потраплю додому…

У колективі кажуть, що їх по-справжньому підтримує можливість проведення супервізій – як групових, так і індивідуальних, а також допомога психологів.

А стимул працювати далі, як вже було сказано на початку статті – це усвідомленні власного внеску в майбутню Перемогу.

Юлія Сабаєва