Український Донбас: територія та кордони

Труднощі термінології

Поняття "Донбас" увійшло в активний слововжиток у революційну добу сторічної давнини. У червні 1917 року воно вперше залунало з вуст керівника київських більшовиків Георгія П’ятакова, який, виступаючи проти українського руху, сказав: "Росія без української цукрової промисловості не може існувати, те саме можна сказати про вугілля (Донбас), хліб (чорноземна смуга)". Значно поширенішим був термін "Донецький басейн". Що ж означають ці дефініції?

Терміном "Донбас" окреслюють промисловий регіон, "прив’язаний" до виявлених і розроблюваних покладів кам’яного вугілля. На початку ХХ століття він охоплював більшу частину сучасної Донецької області без Приазов’я та крайньої півночі, південь Луганської та захід Ростовської області. Тобто на час формування українсько-російського кордону поняття "Донбас" обмежувалося геологічним "Старим Донбасом" у поєднанні із промисловою агломерацією навколо.

Якщо загалом межі Донбасу в першій третині ХХ століття були сталими та їх визначали покладами кам’яного вугілля та навколишньою промисловою агломерацією, то межі "Українського Донбасу" змінювалися. І от чому. До 1917-го імперська влада не визнавала українців окремим народом. Відповідно в адміністративно-територіальному поділі тогочасної Російської імперії "Україна" не була і не могла бути репрезентована. На той час "Україною" називали "край, заселений поспіль українським народом", а не якесь державне чи адміністративне утворення. Тоді національний склад визначали за рідною мовою. Відповідно "Український Донбас" до 1917-го — це та частина Донбасу, на якій українці, тобто ті люди, які розмовляли українською, становили більшість. З появою української державності критерій для означення Українського Донбасу змінився. Тепер це та частина Донбасу, що належала Україні, тобто входила до складу різних українських державних утворень — від УНР до УСРР.

Рік 1917: визначення території України

Повалення самодержавства в лютому 1917 року сколихнуло українське суспільство. У березні того ж року в Києві створено Українську Центральну Раду. Вимога "територіальної автономії України з державною українською мовою" була тим ядром, навколо якого розвивався увесь керований УЦР український рух. Одне із пріоритетних його завдань — окреслити територію України. Основні підходи української влади до цього питання визначено на Всеукраїнському національному конгресі у квітні 1917 року. Для його учасників засадничою була теза про те, що територію України важливо визначити за етнографічним критерієм. За словами Федора Матушевського, доповідача з цього питання на конгресі, "Україною ми називаємо край, заселений поспіль нашим українським народом".

Щоб пришвидшити визначення території держави, УЦР вирішила обмежитися губернським критерієм, тобто насамперед означити Україною ті губернії, де українці становили більшість. Згідно з "Декларацією у справах Крайового комітету", яку в травні затвердила УЦР, Україна мала постати насамперед у межах "губерній Київської, Подільської, Волинської, Чернігівської, Полтавської, Харківської, Катеринославської, Херсонської і Таврійської". Водночас наголошували, що "виділення неукраїнських частин із цих губерній і, навпаки, включення в склад української області українських частин із суміжних губерній" має стати предметом угоди між Тимчасовим урядом та Центральною Радою.

Тимчасовий уряд зволікав. Після ухвалення І Універсалу під час перемовин з УЦР делегація Тимчасового уряду визнавала право України навіть на 10 губерній. Проте документально цього не зафіксовано. Мало того, у серпні в Петрограді спробували обмедити Україну п'ятьма губерніями. Серед "забраних" була і Катеринославська, у межах якої перебувала основна частина тодішнього Українського Донбасу. Такого роду позицію російських урядовців влучно окреслив Володимир Винниченко: "Від одної думки, від одної уяви, що донецький і херсонський вугіль, що катеринославське залізо, що харківська індустрія одніметься в них, вони до того захвилювались, що забули про свою професорську мантію, про свою науку, про високі Установчі збори, почали вимахували руками, розхристались і виявили всю суть свого руського гладкого, жадного націоналізму".

Те обмеження формально так і не визнала Центральна Рада та й тривало воно недовго: у результаті Жовтневого перевороту владу у Петрограді захопили більшовики, які до того неодноразово заявляли про підтримку Центральної Ради у її протистоянні з Тимчасовим урядом. Вже 20 листопада УЦР проголосила ІІІ Універсал, за яким до складу новоутвореної Української Народної Республіки входило знову дев’ять зазначених вище губерній, і Катеринославська також. Відтоді поняття "Український Донбас" означає належність до України як державного утворення.

Через кілька днів російський Раднарком фактично визнав Україну в тих межах, які визначив ІІІ Універсал. Нарком у справах національностей радянської Росії Йосиф Сталін у розмові з представником Київської організації більшовиків Сергієм Бакинським заявив про потребу скликати Всеукраїнський з’їзд рад, наголосивши: "Взятися до скликання з’їзду повинні ви — кияни, одесці, харківці, катеринославці й ін., звичайно з Центральною Українською радою".

1918: антагоністичні режими — однакові погляди на східний кордон

Більшовики спробували перехопити владу на скликаному в Києві І Всеукраїнському з’їзді рад, але потерпіли поразку. Тоді пробільшовицькі делегати з’їзду вирушили до Харкова, де саме відбувався ІІІ Обласний з’їзд рад робітничих депутатів Донецько-Криворізького басейну. Об’єднавшись, делегати проголосили себе Першим Всеукраїнським з’їздом совітів робітничих, солдатських і частини селянських депутатів.

Територіальні претензії керівництва Донецько-Криворізької республіки

Фото: Маслійчук В., Єфіменко Г. Слобідська Україна. Формування українсько- російського кордону. Київ, 2017 рік

Цей з’їзд проголосив себе верховною владою в УНР, а саму Україну — совітською республікою. Призначений у грудні 1917 року Народний секретаріат від початку свого існування ставив за мету "об’єднати для боротьби з Центральною Радою трудящих усіх територій, на які претендує Центральна Рада". Тобто боровся за Україну в межах ІІІ Універсалу, і за тогочасний Український Донбас також, який був складовою Катеринославської губернії. Такою ж була і позиція більшовицького центру. Перед захопленням на початку лютого 1918 року Києва червоними російський Раднарком оприлюднив звернення до усього світу, яким офіційно визначив своє ставлення до території України. Серед переліку "міст і губерній України" було зазначено не лише губернські центри, а й окремо "Донецький басейн".

9 лютого, майже на місяць раніше, аніж радянська Росія, Україна юридично отримала міжнародне визнання. Справжня УНР уклала Берестейський мирний договір із країнами Четверного союзу. Це підштовхнуло делегатів IV З’їзду рад робітничих депутатів Донецько-Криворізького басейну проголосити Донецько-Криворізьку республіку як складову федеративної радянської Росії. Керманичі ДКР претендували на промислово розвинуті регіони південного сходу України та промислової частини Області війська Донського, марно сподіваючись, що українські та німецькі війська не опановуватимуть цих територій. Такі самі сподівання покладав і ленінський Раднарком, але вже 15 березня Центральний комітет Російської комуністичної партії чітко висловився: Донбас — це Україна.

У 1918 році радянська влада не затрималася в Україні. А відновлена УНР, як і Українська Держава гетьмана Скоропадського, у питанні Донбасу дотримувалися меж, проголошених у ІІІ Універсалі: кордон проходив по лінії Катеринославської губернії. Щоправда, за гетьмана Скоропадського до України за згодою з Областю війська Донського відійшла невелика частина біля Маріуполя. Українці, які наприкінці 1917-го претендували ще й на Таганрозьку округу, тепер не ставили цього питання. Донські козаки були їхніми союзниками в боротьбі з червоними. 

1919—1920 — Донецька губернія і Донбас

З 1919-го при розповіді про Український Донбас реально мова може йти лише про кордон між радянськими Україною та Росією. Щоправда, делегація УНР, яка відправилася на переговори до Франції, склала свою карту, за якою межу Українського Донбасу були значно розширені на сході. але то було лише бачення. Натомість у 1919-му році баталії за кордон розгорілися між нею та формально Курською губернією РСФРР. Але то була битва насамперед за Білгород, який тоді був у складі УСРР. Після прямої вказівки Кремля його, як і решту територій, що відійшли 1918-го до України на північному сході, було передано Росії. Натомість на теренах УСРР була створена Донецька губернія у складі двох повітів Катеринославської губернії — Бахмутського та Слов’яносербського. А 10 березня Раднарком УСРР навіть "ратифікував" "Договір про кордони з РСФРР", за яким на сході він знову-таки проходив за межею дореволюційної Катеринославщини.

Вважаючи, що небезпека відродження незалежної України минула, більшовицька влада вирішила удосконалювати адмінустрій на основі економічного критерію. Навесні 1920 року за рішенням Кремля до складу Донецької губернії увійшов увесь Донбас. Інакше кажучи, увесь Донбас став українським Тоді частинами Українського Донбасу поміж інших стали і території, де етнічні українці не становили більшості. Незабаром їх було об’єднано в межах Шахтинської округи. Частина приєднаної території — Таганрозька округа — не була складовою Донбасу, хоч і належала до української етнографічної території. До Донецької губернії її, так само як і Старобільський та Маріупольський повіти, було приєднано саме тому, щоб покращити продовольче забезпечення робітників Донбасу.

Саме в таких межах — із Шахтами та Таганрогом — радянська Росія вперше визнала незалежність УСРР. Це відбулось у результаті підписання "Союзного Робітничо-Селянського договору між РСФРР та УСРР", укладеного 28 грудня 1920 року. На його початку йшлося про те, що уряди РСФРР та УСРР визнають "незалежність і суверенність кожної зі сторін". Договір вказував на відсутність будь-яких претензій, і територіальних також, між республіками. Примірники Договору були написані двома мовами, а сам Договір набув чинності після того, як його ратифікували республіканські з’їзди рад.

1920-ті роки: хто кому "дарував" Донбас?

Саме в тих кордонах, у яких Росія визнала незалежність радянської України, УСРР увійшла до складу Радянського Союзу. Увесь Донбас, зокрема і Шахтинська округа, у якій українці не становили більшості населення, на той час були складовою Українського Донбасу. Незабаром після створення СРСР проблема кордонів постала знову. І якщо українська сторона намагалася отримати заселені переважно українцями райони Вороніжчини та Курщини, то Росія — формально з ініціативи керівництва Північно-Кавказького краю з центром у Ростові-на-Дону — висунула претензії на ті території, які 1920-го відійшли до Донецької губернії зі складу колишньої Області війська Донського.

До аргументів української сторони майже не дослухалися. Більшу частину Шахтинської та Таганрозької округ (в останній українці становили абсолютну більшість) Україна була змушена передати Росії. Принципове рішення з цього приводу політбюро ЦК ВКП(б) прийняло ще влітку 1924 року. Однак керівництво УСРР тривалий час відтягувало його формалізацію. Та за рішенням Президії ЦВК СРСР від 16 жовтня 1925 року ці території з населенням 478,9 тисяч осіб відійшли до Росії. Щоправда, рішень вищих органів влади УСРР з ратифікацією такої зміни кордону наразі виявити не вдалося.

Відтоді і до сьогодні територія Українського Донбасу фактично не змінилась. За переписом 1926 року у складі УСРР не залишилося жодної округи, де б українці не становили більшості населення. Це стосувалось і Українського Донбасу.

Таким чином у 1920-х було забрано та передано Росії частину Донбасу, тобто історичні реалії спростовують російські міфологеми. Однак у час постправди, на превеликий жаль, далеко не завжди прислухаються до заснованих на фактах аргументів.