Окупована Донеччина між спрагою та абсурдом: водна криза, що стає гуманітарною катастрофою, - ФОТО

На окупованій Донеччині з 2022 року триває гостра водна криза. У Донецьку відсутнє стабільне водопостачання — подача здійснюється за графіком. Упродовж останнього року вода надходила раз на дві доби, проте з кінця липня 2025 року окупаційна влада планує перевести місто на ще жорсткіший режим: вода подаватиметься лише раз на три доби. 

Які зараз аромати у місті мільйона троянд

З 2022 року мешканці окупованої Донеччини живуть за “водяним розкладом”. Якщо торік кран відкривали раз на 48 годин, то з кінця липня 2025-го окупаційна адміністрація переводить Донецьк та прилеглі міста на ще суворіший режим — чотиригодинну подачу води кожні 72 години. Таке рішення ухвалюють у пік літньої спеки, коли денна температура стабільно тримається вище +37 °C. Альтернативних джерел практично немає: колодязі давно пересохли, а свердловини потребують дорогих фільтрів і насосів.

Місто за гігієною все більше нагадує середньовічне. Про це прямо пише колишній нардеп-зрадник Олег Царьов. 

"У Донецьку вода подається раз на три дні. Змити унітаз — ніяк. Звична справа: донеччани кладуть унітаз пакетик. А потім ці пакети — хто нормально вихований, той викидає в смітник. Хто ні — просто під вікна. З такими борються сусіди. Відео і фото викладати не буду. Донецьк у моїй памʼяті — місто троянд. Зразкове місто. Так було завжди, ще з радянських часів — шахтарський регіон мав особливі норми забезпечення. Так було завжди. Але не зараз. Трагедія, що триває десять років…", - згадує з ностальгією Царьов.

“Навіть, коли вода є, та пити її неможливо”

Якість того, що все ж надходить до труб,– окрема трагедія. Рідина мутна, має жовтуватий відтінок, на дні відер лишається густий осад. Господині жаліються: чайники і пральні машини виходять з ладу після кількох місяців, сантехніка заростає “корковим” шаром відкладень. Попри це, тариф залишається “питним”.

До верхніх поверхів старих дев’ятиповерхівок вода не піднімається — тиск падає вже на третьому поверсі. Пенсіонери, сім’ї з маленькими дітьми та люди з інвалідністю носять відра з підвалів, де обладнані тимчасові точки відбору. Черги утворюються ще до 17‑ї, бо є ризик не встигнути набрати запас до 21‑ї, коли подача знову припиняється.

Особливе обурення викликає норматив споживання — 330 л на людину на добу. Теоретично він потрібен для розрахунку платіжок, але на практиці виглядає як правовий нонсенс: щоб набрати такий обсяг за чотири години, із крана має литися 1,4 л щосекунди. Більшість споживачів фізично не здатні “вибрати” навіть половину норми, тож оплачують неіснуючий ресурс.

Чому води так мало?

До 2022 року Донеччина споживала воду з каналу Сіверський Донець-Донбас. Після початку повномасштабної війни насосні станції опинилися в зоні бойових дій, частина трубопроводів — під постійним обстрілом. Практично вся східна гілка каналу зневоднена. Ремонтні бригади не отримують “гуманітарних вікон”, тому відновлення системи заблоковане.

Висохле Ханжонківське водосховище, яке живило водою міста на окупованій Донеччині

“Рятівний” водогін із Дону

У 2023 році окупаційна влада урочисто відкрила 300‑кілометровий водогін із Ростовської області. Його подали як “остаточне вирішення проблеми”, проте реальний дебіт — не більше 6 % потреб агломерації. Через неправильне проєктування трубопровід два роки поспіль проривається, а вода, якою ітак замало, йде в степ.

Економічний парадокс

Брак ресурсу підштовхнув до стрімкого зростання ринку бутильованої води. У Донецьку літр коштує в середньому 5 рублів — удвічі дорожче за Маріуполь чи Ростов. Комерційні автомати та крамниці отримують монопольну ренту: попит гарантований, альтернатив немає.

Водночас тариф за водопостачання залишається завищеним: мешканці платять за “питну” воду, якої фактично не отримують. Скарги до комунальних служб блокуються — у найкращому разі людям пропонують “спуститися у підвал і зачекати, доки тиск зросте”.

Сільське господарство: кури без поїлки

Брак води б’є й по аграрному сектору. Розівська птахофабрика, що постачає яйця та бройлерів на місцевий ринок, фактично на межі зупинки: замість 40 м³/год підприємству відпускають 14 м³. Частина поголів’я вже загинула від зневоднення й перегріву. Керівництво почало бурити свердловини, але це — тимчасовий і дорогий захід.

Висохле Ханжонківське водосховище

Для порятунку підприємство почало бурити власні свердловини. Віцепрем’єр так званої «ДНР» Андрій Крамаренко визнав, що нестача води впливає і на тваринництво, і на рослинництво, тому порадив аграріям шукати альтернативні джерела — бурити свердловини за рахунок часткового фінансування з бюджету окупаційної адміністрації.

Про проблеми звітують і фермери, які вирощують овочі у теплицях: у спеку рослини потребують поливу двічі на день, але вода з’являється лише ввечері та тече каламутна. Урожаї гинуть, прибутки падають. 

 Остання «надія», або «Путін, почуйте нас»

Окупаційна адміністрація декларує підтримку буріння приватних свердловин: господарствам обіцяють часткову компенсацію. Проте глибокі артезіанські горизонти у степовій зоні лежать на 300–400 м, бурова установка для такої глибини коштує десятки мільйонів рублів. Для більшості підприємств і тим паче для домогосподарств це недосяжно.

Але все ж деякі мешканці Донецька вважають, що більш «оптимальний» вихід. Звернутися з прохання до російського диктатора путіна. Зараз у донецьких пабліках масово поширюється «крик про допомогу» до самого «Владимира Владимировича».

«Шановний Володимире Володимировичу, тут живуть люди — громадяни Російської Федерації. Ми не просто просимо — ми волаємо. Нас позбавили найосновнішого — права на доступ до води, і ми сподіваємося, що Ви нас почуєте», - йдеться у зверненні до хазяїна Кремля.

Наївні люди, які та нічого не зрозуміли вже за майже 11 років окупації. Там де путін та росія починається руйнація та смерть, а квітучий за часів України, промисловий край Донбас під російською окупацією стрімко перетворюється у справжню рукотворну пустелю.

Експерти вказують: до повноцінного запуску каналу Сіверський Донець - Донбас або спорудження нової магістралі з Дніпра проблему не вирішити. Але обидва проєкти неможливі без припинення бойових дій та відновлення контролю України над територією окупованого Донбасу.

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Роман Лазоренко