«Я їду»: правозахисники про бар’єри вступу для молоді з ТОТ і як їх зняти

Правозахисниця ГО “Донбас SOS” Тайя Аврам, яка консультує підлітків із тимчасово окупованих територій, розповіла, чому молодь попри ризики обирає навчання в Україні: «Це про довіру — віру, що на підконтрольній території їх чекають навчання, житло та підтримка». Водночас вона наголошує на системних бар’єрах: дискримінаційні відмови окремих вишів у «спрощеному» вступі, складність виїзду через треті країни, проблеми з ідентифікацією в консульствах і багатомісячне очікування документів.

- Чому підлітки з ТОТ обирають навчання в Україні?

— Я переглянула звернення на гарячу лінію нашої організації. Діти, які обирають навчання в Україні, пояснюють своє бажання дуже просто: передусім, це довіра до України. Навіть ті, кому не вдалося вступити, пишуть: «Я вірив/вірила». Є переконання, що на підконтрольній території їх чекають, що все вдасться: буде підтримка, навчання, проживання, фінансове забезпечення й друзі. Це — база.

На чому це ґрунтується? Попри інформаційну бульбашку на окупованих територіях, найсміливіші знаходять відкриту інформацію — про заохочення виїзду, обіцянки безкоштовного гуртожитку тощо. Одразу скажу: здебільшого це, на жаль, не відповідає дійсності. Добре, якщо пощастить отримати знижку на проживання. Діти читають оптимістичні повідомлення, консультуються з громадськими організаціями, які супроводжують їх на кожному кроці: наприклад, «Help Me to Leave» — на етапі виїзду, «Donbas SOS» — зі вступом. Складається відчуття, що їх усюди чекають. Але коли вони починають зв’язуватися з університетами, виявляється: чекають не всі. Цього року ми фіксували багато випадків дискримінації й нерозуміння, як працювати зі спрощеним вступом. Навіть з боку Міністерства освіти траплялися упереджені підходи.

У цих дітей працює критичне мислення. Вони розуміють, де живуть, що територія окупована. Спілкуються онлайн з однолітками з вільної України — і в якийсь момент вирішують: «Я їду». Багато випадків, коли такий вибір діти роблять всупереч бажанням батьків. Вони сильно ризикують, але роблять те, про що мріють. Разом із тим, є діти, яких підтримують родини, але для них критично мати бюджетне місце, бо часто на «великій землі» у них немає ні родичів, ні тих, хто допоможе з житлом і харчуванням.

- Чи є наслідки для родин у ТОТ?

— Так. Байдуже, з дозволу батьків чи без нього виїхала дитина — окупаційна влада все одно може притягувати до відповідальності. Ризики — як адміністративні, так і кримінальні. Вони «знайдуть», що інкримінувати. Росія — не правова держава. А українські закони в окупації не діють.

За російським законодавством, деякі наші предмети визнають «неправильними». Наприклад, українську географію трактують як «замах на територіальну цілісність РФ», а предмет «Захист України» — як «підготовку до війни». В цьому році в університетах має з’являтися БЗВП — базова загальна військова підготовка. Наші студенти в окупації формально від неї не звільнені, і це страшно: якщо з’ясують факт онлайн-навчання в українському закладі, окупанти трактуватимуть це як «агресію проти росії». Варто було б офіційно звільнити таких студентів від БЗВП, щоби знизити ризики.

Ми зверталися публічно, піднімали питання на нарадах, зверталися до заступниці очільника Офісу президента Ірини Верещук. Міністерство освіти розіслало листи, що у випадку студентів в окупації БЗВП можна перенести на пізніше. Але лист — рекомендаційний. Є законопроєкт про основи національного спротиву, де прописано звільнення для тих, хто в окупації, але його не розглянуто. Поки проблема не врегульована, частина молоді боїться вступати взагалі — за себе і за рідних.

Репресії: чому діти мовчать про навчання

— Ми знаємо випадки, коли навіть школярів забирали «в підвал». Це чутливі історії, росія їх не афішує. Тому діти з ТОТ, які навчаються онлайн в українських школах, нікому про це не розповідають.

Україна намагається реагувати. Розробили окрему програму для учнів з ТОТ: знижено навантаження, переглянуто зміст деяких предметів, щоб не наражати дітей на небезпеку. Наприклад, у курсі основ безпеки залишили домедичну допомогу, прибравши військову підготовку — щоб, якщо «схоплять», можна було пояснити: «вивчаємо домедицину, а не зброю». У комбінації з педагогічним патронажем це працює: програма адаптована, менше людей знають про сам факт навчання, є супровід щодо вибору вишу чи профтеху.

- Чи мають такі студенти підтимку, як учні, які навчаються онлайн в українських школах, мається на увазі – педагогічний патронаж?

— Ні, і це проблема. Ще до повномасштабного вторгнення були реінтеграційні курси, але зараз їх немає. Насправді, дуже добре було би відновити таку систему для абітурієнтів з окупації. Діти повинні мати змогу виїжджати протягом року, адаптуватися, знайти друзів, підтягнути українську, підготуватися до вступу. Раніше від Міністерства реінтеграції були такі курси й стипендіальна підтримка, тепер — ні. Ми на всіх рівнях адвокатуємо: цю систему треба відновити (назвіть як завгодно) — запит є, окупованих територій стало більше, і діти цікавляться освітою в Україні.

- Які, на Ваш погляд, головні перешкоди до вступу?

— Від базового страху — до того, на що Україна може вплинути. Після закриття останнього гуманітарного коридору на кордоні з РФ у Сумській області, залишився проїзд через Беларусь. А білоруські прикордонники почали вибірково пропускати в Україну бажаючих. Вимагають закордонний паспорт або «білий» — посвідчення на повернення в Україну. Люди вимушені звертатися в консульство України в Мінську — і починаються проблеми з ідентифікацією: дані багатьох жителів ТОТ лишилися в паперових архівах, частину знищено. А без ідентифікації документ не видають. Тож план «п’ять днів у Мінську» перетворюється на тижні чи місяці, інколи без результату. Ми наполягаємо: потрібна оновлена процедура видачі посвідчення на повернення саме для тих, хто виїжджає з окупації. В Україні людину, яка ніколи не мала паспорта, можуть підтвердити знайомі чи сусіди — а для людей із ТОТ цього механізму фактично немає. Звідси — розчарування: хтось повертається в окупацію, хтось виїжджає в інші країни.

Ще — дискримінація з боку університетів. Є регулювання спрощеного вступу, але деякі виші «додають» власні бар’єри й вирішують, хто «заслуговує». Наприклад, родина з окупованої Херсонщини з міркувань безпеки переїхала до тимчасово окупованого Криму — виш робить висновок: «раз змогли виїхати, то могли й далі», тож спрощений вступ не надають. Часто відмовляють у дистанційному поданні документів: «не можете виїхати — значить і дистанційний вступ не робитимемо». Регулювання не відповідає реаліям: коли писали законавство для вступників з ТОТ, ще працювали КПВВ, а також давалося три місяці на підписання договору з вишем. Зараз КПВВ немає, виїзд лише через треті країни, плюс проблема з документами — а правила для дійтей ті самі.

- Чи є цифра, скільки абітурієнтів з ТОТ їдутьвступати на вільну територію України?

- Міністерство не розділяє в своїй системі «окуповану територію» і «територію активних бойових дій», тож неможливо чітко розуміти, скільки саме дітей їдуть із ТОТ. Торік таких вступників було близько 11 тисяч. Цього року за квотою-2 — приблизно 5 тисяч (за даними ексзаступника міністра освіти Винницького). Вступна кампанія для дітей із ТОТ завершується 30 вересня — падіння майже вдвічі не додає оптимізму.

Найбільший бар’єр — брак підтримки

— Дитина часто виїжджає сама в 18 років: хтось із родини мусить лишатися в окупації. Підтримки немає. Безкоштовного гуртожитку — немає. «Підйомні» 50 тисяч — лише для тих, кому ще немає 18, і це нововведення. За нашими даними, гроші отримали всього 19 дітей, тоді як усім потрібно платити за житло, харчі, канцелярію. Ще проблема — отримати паспорт громадянина України: люди по пів року чекають документ.

Хотілося б комплексної підтримки — від реінтеграційних курсів до повного супроводу. Держава зацікавлена, щоб молодь виїжджала з окупації (є й президентські ініціативи з повернення дітей), але після виїзду має бути допомога. Інакше вони змушені повертатися до родин у ТОТ.

- Які спеціальності обирають?

— Системного аналізу не робили, але з нашої гарячої лінії видно: палітра дуже широка — медицина, культура, освіта, право. Цього року були навіть охочі вступати на військові спеціальності — начебто вийшло, але ми не можемо це перевірити.

- «Спрощений» вступ — чи справді він спрощений?

— Насправді, слово «спрощений» дезорієнтує. Особли тіх, хто навчався в нормальній українській школі й має всі документи. Але для дітей з окупацї все складно. До речі, зараз підростає покоління з ТОТ без українських документів взагалі, навіть без свідоцтв про народження. Вони не знають української мови, істрії, а всі іспити — українською. Для них це не «спрощений» вступ. Так, формально вони мають право вибирати - складати НМТ, або ні. Ще розповім таку історію: МОН надіслало лист, що якщо дитина реєструвалася на НМТ і не прийшла або склала слабо, не допускати її до вступних іспитів у виші замість НМТ. Й частина вступників дійсно отримала відмови. Пізніше прийшов інший лист, у якому йшлося, що це не стосується випускників із ТОТ. Але шкода вже зроблена: дехто відмовився від вступу взагалі. Я особисто після другого листа шукала контакти людей із нашої гарячої лінії, щоби сказати: «Зверніться ще раз», — та далеко не всі взагалі відповіли.

- Можете щось порадити та побажати цим смілим дітям з критичним мисленням, які їдуть вступати в українскьві виші?

— Зберігайте віру, терпіння й стресостійкість. Усім складно, вам — удвічі, бо родина часто залишається в окупації. Важливо подолати перші бар’єри — далі буде легше. І звертайтеся до правозахисників. Якими б не були закони, фактор людяності ніхто не скасовував: як до вступників із ТОТ ставляться у вишах — це важливо. Росія теж бореться за наших дітей і сипле пільгами, аби вони обирали російські виші. Це велика боротьба — і Україна не має її програти.

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Лариса Лазоренко