Російський “Аватар”: як РФ знищує екологію на окупованих територіях. Місця найбільшого лиха

Понад десять років російської окупації перетворили Донеччину та Луганщину на територію екологічного лиха. Роки повномасштабного вторгнення ще більше розширили територію екологічної катастрофи.  Знищені ліси, забруднені річки, затоплені шахти, отруєна вода, неконтрольовані пожежі й гниючи сміттєзвалища — це нова реальність окупованих регіонів.

Поки окупаційна влада публічно звітує про «стабільність» і «розвиток», ситуація з довкіллям набуває ознак масштабної катастрофи, наслідки якої торкнуться не лише українського Донбасу та півдня України, а й сусідніх російських областей. Іноді здається, що окупанти знімають свою «скріпну» версію відомого американського аніме «Аватар». Тільки в російській версії головний герой замість того, що приборкати чотири стихії на благо людей: вогонь, повітря, воду та, землю просто повинен їх знищити.

В цій статті ми розкажемо про таке:

●Які наслідки мав підрив дамби Каховського водосховища для Херсонщини та Запоріжжя.

●Водна криза у Мелітополі. Як це вдарило по економіці регіону

●Чотири лиха на Луганщині: забруднення води, ґрунтів, повітря та лісові пожежі

●Водна криза на Донеччині: причини та наслідки.

●Висновки

В підготовці дослідження взяли участь РІА “Південь”, сайт Луганська 0642.ua, “Східний варіант”.

Після Каховки. Мелітопольщина

До початку масштабного вторгнення Мелітопольщина була одним із найдинамічніше зростаючих аграрних регіонів України. Це був квітучий край з рівним садівництвом, овочівництвом та іншими напрямками сільського господарства.

У Мелітопольському районі існувала розвинена система зрошення. фото з відкритих джерел

На території Мелітопольщини діяла розгалужена мережа зрошувальних каналів, яка забезпечувала водою тисячі гектарів садів та полів. Резервуаром для цих систем слугувало Каховське водосховище, яке стабільно постачало воду степовим землям, а також приазовським районам, включно з Якимівкою та Приазовським.

Для курортного Бердянська підключення до дніпровської води через водопровід вирішувало проблему дефіциту води та дозволяло планувати аналогічне підключення курортної Кирилівки.

Місто Мелітополь забезпечувалося артезіанською водою з Новофіліппівських родовищ і зі скважин, що розташовані в самому місті. Це дозволяло зберігати якість питної води на високому рівні. У 2019 році була проведена заміна аварійного ділянки водопроводу, що суттєво покращило тиск та якість води, зокрема на верхніх поверхах багатоповерхівок.

Споживання води в Запорізькій області. Інфографіка КП Водоканал. Фото РІА Південь

Крім Мелітополя, водна система обслуговувала прилеглі села Мелітопольського району. До війни активно велася підготовка до підключення до дніпровської води Якимівки та інших населених пунктів, а проєкти водопроводу та каналізації для курортної Кирилівки були в розробці з розрахунком на довгострокове вирішення проблем водопостачання та санітарії.

Завдяки такій інфраструктурі Мелітопольщина була одним із найбільш забезпечених водою регіонів півдня України, з низькими тарифами на воду, високою якістю питної води та ефективним зрошенням сільськогосподарських угідь.

Підрив Каховської ГЕС спричинив катастрофічні наслідки для Мелітопольщини.

Нагадаємо, в ніч на 6 червня 2023 року, російські окупанти підірвали Каховську ГЕС. Підрахунок збитків від підриву ГЕС та знищення водосховища може зайняти роки. Хоча основний удар припав на Херсонщину, наслідки для Запорізької області також стали катастрофічними.

За даними Міністерства екології України, через підрив ГЕС можуть назавжди зникнути багато видів червонокнижних рослин та тварин півдня країни. Під загрозою знищення опинилися сотні тисяч птахів і десятки тисяч тварин, характерних саме для регіону.

Дно Каховського водосховища після підриву греблі. фото з відкритих джерел

Економічні наслідки

На Мелітопольщині традиційно вирощували культури з використанням систем поливу. Але вода в Каховський магістральний канал більше не надходить. Як результат економічні збитки у сільськогосподарській сфері:

"Врожаю на тимчасово окупованих територіях майже не було. 70 % навіть не знімали урожай. Посуха", - каже голова ЗОВА Іван Федоров.

Рівень води у Каховському магістральному каналі влітку 2025 року. фото РІА Південь

Дуже скоро плодючі мелітопольські землі можуть на роки стати непридатними для сільського господарства. За даними Міністерства аграрної політики та продовольства, вже незабаром замість полів можуть утворитися пустелі.

Про те, що Мелітопольщина ризикує перетворитися на безводну пустелю, стало відомо одразу після підриву Каховської гідроелектростанції. Знищення Каховського водосховища поставило під загрозу водопостачання всього півдня Запорізької області.

Серйозні проблеми з водою почалися практично одразу. Без стабільного водопостачання залишилися десятки населених пунктів. Йдеться не лише про нестачу технічної чи поливальної води, а й про відсутність питної — людям стало важко навіть приготувати їжу або помитися.

Воду селами Мелітопольського району почали розвозити в бочках. фото телеграм-каналу окупантів

Дійшло до того, що питну воду почали завозити на Мелітопольщину з російських регіонів і навіть із Москви. Та ця акція мала суто показовий характер і не могла реально змінити ситуацію.

Скріншот із ТГ-каналу пропагандистів. Привезена до Єфремівки вода

Окупаційна влада намагалася вирішити проблему бурінням артезіанських свердловин. Однак більшість вод із них мають високу мінералізацію, що робить їх непридатними для споживання.

Основне джерело води для Мелітополя — Новофіліппівське родовище — нині працює з перевантаженням. Через це аварії на мережах трапляються майже щодня.

На сьогодні ситуація в Мелітополі на межі катастрофи. За словами місцевих мешканців, у більшості районів міста спостерігаються постійні перебої або повна відсутність води. У багатоповерхівках вона не піднімається вище другого поверху, а в приватному секторі люди живуть із мінімальним тиском у трубах або зовсім без води.

“В даний час, в кожному районі нашого міста проблема з подачею водопостачання. Ми проживаємо в приватному секторі, вже більше півроку проблема з подачею водопостачання вже дійшла до критичної точки. Це вже просто крик душі, замінили лічильник, прочистили всі труби водопостачання, фільтр, але виявилося, що проблема на вводі з центральної труби, яку обслуговує «Водоканал», - скаржаться мелітопольці.

Люди набирають воду у Мелітопольському районі у свою тару. фото телеграм-каналу окупантів

Експерти попереджали, що інтенсивне використання артезіанських вод може мати катастрофічні наслідки. У ексклюзивному інтерв’ю РІА Південь кандидат сільськогосподарських наук, доцент Таврійського державного агротехнологічного університету ім. Дмитра Моторного Максим Ганчук повідомив, така практика призведе до зниження рівня ґрунтових вод і вторинного засолення ґрунтів, що вже спостерігалося у Криму після початку масового буріння свердловин.

«Якщо продовжувати безконтрольне використання артезіанських вод, регіон може втратити родючі землі. Це запустить процес опустелювання, який буде практично незворотним», — зазначає науковець.

Наразі окупаційна влада продовжує декларувати плани «напоїти» Мелітопольщину, зокрема — заповнити Каховський магістральний канал артезіанською водою. Але жодного реального механізму вирішення проблеми немає.

Падіння рівня ґрунтових вод після знищення Каховського водосховища призвело до різкого обміління малих річок на Мелітопольщині. Одна за одною пересихають водні артерії — головна річка регіону Молочна, а також Великий і Малий Утлюг, Тащенак, Домузла, Обиточна та інші.

В окупованому Мелітополі місцеві жителі зафіксували катастрофічний стан Молочної. На відео видно, що води майже не залишилося — дно висохло й покрилося тріщинами, по ньому тече лише тонкий струмок.

Разом із річкою зникає вся екосистема півдня Запорізької області — регіон стрімко перетворюється на пустелю.

Річка Молочна висихає на Мелітопольщині. скріншот відео

Схожа ситуація — на річці Малий Утлюг у районі села Мала Тернівка. Ще кілька років тому це був повноводний водотік, де ловили рибу й напували худобу. Сьогодні від річки залишилися лише невеликі калюжі й пересохле дно, що нагадує пейзаж пустелі.

Так виглядає річка Малий Утлюг у жовтні 2025 року. фото РІА Південь

У селі Новоданилівка Мелітопольського району річка Великий Утлюг майже зникла — глибина, яка раніше сягала двох метрів, зменшилась до кількох сантиметрів.

На межі з Токмацьким районом критичний стан зафіксовано у водоймі «Ударник», де розпочався масовий мор риби. Колись популярне серед рибалок місце перетворилося на зону екологічного лиха — береги всіяні мертвою рибою, вода замулилася та випаровується.

Масова загибель риби на ставці Ударник на Мелітопольщині. Скріншот відео

Особливо тривожні повідомлення надходять із селища Приазовське, де у ставку «Гігант» вода покрилася шаром загиблої риби. За попередніми даними, причиною може бути зниження рівня ґрунтових вод і брак кисню у водоймі. Екологи не виключають також потрапляння шкідливих речовин.

Мор риби на ставі «Гігант» у смт Приазовське Мелітопольського району - фото РІА Південь

Жителі б’ють на сполох: подібні випадки фіксують і в інших населених пунктах регіону.

За словами фахівців, нинішній стан річок Мелітопольщини — це не лише наслідок кліматичних змін, а результат руйнівної діяльності окупаційної влади, яка не забезпечує підтримку гідрологічного балансу й допустила виснаження водних ресурсів.

«Ми спостерігаємо процес, близький до опустелювання. Зникнення річок означає втрату родючих ґрунтів і загибель місцевих екосистем. Якщо ситуацію не зупинити, відновлення може зайняти десятиліття», — зазначають екологи.

На сьогодні річки й водойми півдня Запорізької області перебувають у критичному стані. У найближчій перспективі ситуація може ще більше погіршитися через зростання температури й відсутність централізованого водопостачання.

Молочний лиман: втрачене серце Приазов’я

Зниження рівня води в річках Мелітопольщини вже призвело до нової фази екологічної катастрофи — висихання Молочного лиману. Колись він був «родильним будинком Азовського моря», головним місцем нересту пеленгаса, камбали, кефалі та десятків інших видів риб. Сьогодні ж водойма, що мала статус міжнародно важливого водно-болотного угіддя, буквально зникає на очах.

До повномасштабного вторгнення Молочний лиман був повноводним. Архівне фото

Промоїна — канал, який з’єднував лиман із морем, нині повністю замулений і засипаний піском. Місцеві жителі кажуть, що вода відступила від берега більш ніж на 150 метрів, а на місці колишнього потоку залишився вузький струмок, який у чатах називають «бобровим ручаєм».

Ще у 2019 році, після розчистки промоїни, Молочний лиман відродився: вода опріснилася, повернулася риба і птахи, на узбережжі з’явилися зони відпочинку. Та після окупації ситуація різко змінилася. Канал перестав працювати, водообмін з морем припинився, і лиман почав стрімко замулюватися та втрачати глибину.

Молочний лиман стрімко міліє. фото РІА Південь

Директор Приазовського національного природного парку Дмитро Воловик підтверджує: основна причина нинішнього пересихання — заилення каналу і відсутність його розчищення. Через це водообмін із морем порушений, а рівень солоності в лимані невпинно зростає.

«Якщо канал не відновити, молодь риби не зможе вийти до моря, а популяції зменшаться на десятиліття. Це катастрофа не лише для риб, а й для птахів, які живляться їхньою здобиччю», — пояснює фахівець.

За словами місцевих, у 2018–2019 роках лиман «кишів пеленгасом», а нині його можна побачити лише як «музейний експонат». У стоячій воді поширюються комахи та бактерії, що становить небезпеку для здоров’я людей.

Екологи також застерігають: якщо солоність перевищить 31–32 проміле, у водоймі почнуть гинути водорості, планктон і риба. А це призведе до повної деградації екосистеми.

Сьогодні Молочний лиман — заручник окупації. Без водообміну з морем він приречений на зникнення, а регіон — на втрату головного природного ресурсу, який десятиліттями підтримував життя Приазов’я.

Катастрофа в Азовському морі: ще один удар по регіону

На тлі висихання лиману Азовське море отримало інший, не менш небезпечний удар — масштабне нафтове забруднення. Після аварії двох танкерів біля узбережжя Росії у воду потрапили тисячі тонн мазуту.

Уже за два дні після катастрофи узбережжя Кирилівки вкрили грудки застиглої нафти, а згодом плями мазуту з’явилися біля Степанівки та інших сіл.

Збір мазуту на узбережжі Азовського моря в Кирилівці, фото з рос ЗМІ

Окупаційні структури спершу намагалися замовчати трагедію, згодом перетворили її на піар-акцію, залучивши до «збору мазуту» студентів із Мелітополя. Але навіть російські чиновники змушені були визнати: наслідки аварії — незворотні.

Під час судового розгляду у Краснодарі представник Росприроднагляду заявив, що повністю ліквідувати наслідки розливу неможливо — частина мазуту залишиться у морській воді назавжди.

Коллаж: locator.media: Наслідки екологічної катастрофи через витік нафтопродуктів з російських танкерів. Узбережжя Бердянська.

Для прибережних районів Запорізької області це означає довготривале забруднення, зниження якості води, втрату рибних ресурсів і загрозу здоров’ю людей. Водойми Мелітопольщини — включно з Молочним лиманом — можуть отримати додаткове токсичне навантаження через водообмін із Азовом.

Луганщина: всі чотири лиха

1. Лісові пожежі: вогонь, який знищує екологічну стабільність

Великі лісові пожежі, які фактично кожне літо та осінь виникають на території окупованої Луганщини, швидко знищують ліса.

Навіть окупаційна адміністрація визнала: значну частину лісового фонду Луганщини уже втрачено. За словами ватажка «ЛНР» Леоніда Пасічника, бойові дії та варварські вирубки призвели до того, що «вода починає підійматися, у людей у підвалах стоїть вода». Тобто екосистема, створена ще в радянські часи штучними лісами, тепер руйнується, перетворюючи цілі райони на болота.

За даними так званого «МНС ЛНР», у вересні лише за одну добу в регіоні згоріло понад 330 гектарів природних екосистем. Найбільше постраждали ліси поблизу Сіверськодонецька, Кремінної, Смолянинового та Рубіжного. У Новоайдарському районі режим надзвичайної ситуації ввели через масштабну пожежу біля села Пурдівка — полум’я охопило понад 100 гектарів і знищило житлові та господарські споруди.

Експерти Державної екологічної інспекції України підрахували: збитки довкіллю Луганщини через пожежі вже перевищили 763 мільярди гривень. І ця сума зростає щомісяця, адже російські окупанти не мають ні техніки, ні ресурсів для гасіння.

2. Водна криза: регіон на межі зневоднення

Проблема води стала однією з найбільших для окупованої Луганщини. Особлива гостра ситуація виниклав Антрациті, Хрустальному (колишній Красний Луч), Петрово-Красносілля (раніше Петровське) та селищі Софіївське.

Через стан водогонів міста та села фактично залишилися без централізованого водопостачання. Окупаційне «міністерство будівництва» пояснює це «гідрологічною посухою» і «змінами клімату», але замовчує, що головна причина «посухи» руйнування інфраструктури.

Річка Біла, яка живить Ісаківське водосховище, роками засипалася сміттям, поваленими деревами та будівельними відходами. Внаслідок цього водойма стрімко міліє, створюючи ризик припинення водопостачання цілого регіону.

За даними начальник Луганської обласної військової адміністрації Олексія Харченка щонайменше 8 тисяч кілометрів водогонів на окупованій території в аварійному стані.

«Термінової заміни потребують близько 3 тисяч кілометрі. Цьогоріч обіцяють відновити лише 3,6 %, чого явно недостатньо. Втім, загарбники такий низький темп називають «планомірною роботою». Те, що в значної частини регіону влітку тижнями немає води, їх турбує в останню чергу, як і попередні 11 років», - повідомив Харченко.

А в окупованому Сіверськодонецьку у травні 2025 року взагалі ліквідували водоканал. До цього фахівці, які залишилися в місті майже три роки намагалися відновити систему водопостачання, яку загарбники зруйнували при штурмі. Але при цьому у багатьох багатоповерхівках вода була лише в жителів квартир на нижніх поверхах.

Повністю відновити систему водопостачання на окупованій частині області влада «ЛНР» обіцяє протягом аж десяти років - до 2035 року. А ще у якості вирішення водної кризи у деяких містах Луганщини планують запустити у крани споживачів шахтну воду. Так проєкт, яким передбачають відкачування шахтних вод із вуглевидобувного підприємства у центральну мережу, окупаційна влада планує реалізувати в місті Зоринськ в Алчевській громаді. При цьому виникають два риторичних питання. Чи зможуть окупанти так очистити шахтну воду, щоб зробити її безпечною для людей? І що буде зі зруйнованими водогонами, якщо по ним дійсно потече вода, яка несе в себе майже повний хімічний спектр таблиці Менделєєва.

3. Шахти: отрута з надр

Руйнування вугільної промисловості стало ще одним сильним ударом по екології.
На окупованій Луганщині під загрозою ліквідації опинилися більшість шахт. А окупаційна адміністрація не має коштів, щоб модернізувати або безпечно законсервувати їх.

Навіть ті шахти які з початку вважалися перспективними: імені Баракова, «Самсонівська-Західна» та «Молодогвардійська» теж скоріше за все будуть закриті без необхідних екологічних робіт.

Так звані російські інвестори, які «орендували» шахти у 2024 році, зараз намагаються повернути їх назад — через нерентабельність і відсутність прибутку. Тим часом гірники не отримують зарплати, а на підприємствах відбувається затоплення виробок, що загрожує провалами ґрунту і виходом токсичних шахтних вод на поверхню.

Так на території окупованої Ровеньківської громади на поверхню вже вийшли шахтні води. Зокрема, у селищі Михайлівка підтоплені приватні будинки. Поряд із Михайлівкою розташовані промислові майданчики трьох шахт — «Ровеньківська», «71-ша», «Луганська». які раніше займалися відкачуванням шахтних вод, аби не допустити отруєння ґрунту навколо

Наслідки суцільної ліквідації шахт вже відчувають не лише жителі Донбасу, а й сусідня Ростовська область Росії. За даними Федерального агентства з рибальства РФ, у річках, що течуть із «ДНР» і «ЛНР», зафіксовано високий рівень нітритного азоту, фосфатів, ртуті та нафтопродуктів. Тобто токсичні стоки з шахт Донбасу вже забруднюють водні ресурси самої Росії.

4. Сміттєвий колапс: задимлені полігони

Ще одне джерело екологічної загрози — неконтрольовані сміттєзвалища. Тільки з початку 2025 року на тимчасово окупованій території Луганщини зафіксовані щонайменше 17 нових стихійних звалищ. Найчастіше сміття скидають у балках, лісосмугах або просто біля житлових будинків.

У липні в Алчевську та Хрустальному кілька днів тривали пожежі на сміттєвих полігонах. На початку серпня поблизу окупованого Луганська, у місті Олександрівськ, загорівся полігон твердих побутових відходів, яким користуються понад 50 років. Площа займання сягнула двох гектарів, густий дим накрив місто та околиці.

Попри очевидну небезпеку, окупаційна влада запевнила, що «санітарні норми не порушено». Проте місцеві жителі повідомляли про сильне задимлення й задушливий запах, який тримався кілька днів. Причиною пожежі назвали спеку й вітер, хоча насправді об’єкт мав бути законсервований ще кілька років тому.

Взагалі у планах окупантів побудувати шість сміттєвих полігонів на території окупованої області. Воні будуть потрібні, аби вивозити відходи з території Росії. Зокрема, комплекс у Родаковому прийматиме щорічно 350 тисяч кубометрів сміття, у Сіверськодонецьку та Антрациті – по 175 тисяч.

Величезний смітник у дворі будинку в окупованому Луганську

Окупована Луганщина поступово перетворюється на територію без екологічного майбутнього. Згоріли ліси, пересохлі річки, затоплені шахти, гори сміття - усе це наслідки не стільки війни, а власне банальної відсутності в окупантів бажання витрачати ресурси та гроші, щоб зробити окуповану територію придатною для життя, хоча у найближчому майбутньому.

Водна криза на Донеччині: причини та наслідки

Східні регіони України природно сформувалися з невеликими запасами прісної води. Через розгортання промисловості та приток людей у великі міста (індустріалізація та урбанізація) значно зросла потреба у водозабезпеченні. Відтак у 1950-х роках на Донеччині збудували канал «Сіверський Донець — Донбас» довжиною 130 км. Складна система включала помпові станції та труби, щоб донести воду в усі населені пункти з півночі Донеччини на південь. Так, «Другий донецький водогін» постачав воду до Краматорська, Словʼянська та Дружківки, а «Південно-Донбаський водопровід» — йшов до Маріуполя.

Коли росія вторглася на схід України у 2014 році та окупувала значну частину територій, канал «Сіверський Донець — Донбас» пролягав через лінію фронту та часто обстрілювався. Почалися перебої з водопостачанням. Росіяни неприховано обстрілювали помпові станції, тим самим погіршували ситуацію.

Після початку повномасштабного вторгнення водогін зазнав ще більших руйнувань і ситуація з водозабезпеченням значно погіршилася в містах, які були окуповані з 2014 року. Недовго до катастрофи залишалося і «новоокупованим» територіям Донеччини.

До початку повномасштабного вторгнення Маріуполь брав воду з двох джерел — каналу «Сіверський Донець - Донбас» та резервного Старокримського водосховища. Якщо канал не працював через пошкодження внаслідок бойових дій, Маріуполь переходив на резервне водопостачання з водосховища. Однак Старокримське водосховище не могло бути основним джерелом води для міста. Про це розповів керівник комунального підприємства «Маріупольводоканал» Володимир Антоненко.

Після руйнування та окупації міста у 2022 році росіяни брали воду виключно зі Старокримського водосховища, яке не встигало наново поповнюватися. Володимир Антоненко каже: дебіт водосховища — 40 тисяч куб. м на добу, а місту треба 150 тис. куб. м. Тож вода очікувано закінчилася.

Керівник Центру вивчення окупації Петро Андрющенко наголошує: за три роки повномасштабної війни рівень води в Старокримському водосховищі впав на сім метрів, за літо та вересень 2025 року — ще на три. Через це в Маріуполі ввели погодинний графік подачі води, який зараз окупанти намагаються ще більше посилити, а декуди вода навіть не встигає доходити.

Навколо Донецька також не залишилося жодного наповненого водосховища — усі вони обміліли, каже Андрющенко. Впав рівень у річці Кальміус, яку розглядали як одне з джерел води в області. У липні 2025 року Ханжонківське водосховище, яке було головним джерелом питної води для Донецька, повністю висохло.

Російський “Аватар”: як РФ знищує екологію на окупованих територіях. Місця найбільшого лиха, фото-1

Ханжонківське водосховище у 2011 році. Джерело: Вікіпедія

Ханжонківське водосховище в липні 2025 року. Джерело: телеграм-канал Андрющенко Time

«У Харцизьку також критична ситуація, з 1 жовтня були переведення на нові графіки подачі води. Така ж ситуація скрізь — Старобешеве, Єнакієве тощо. Водосховища області перетворюються на степ. Десь залишаються ще калюжі, але водосховищ уже немає. І воду просто немає, де взяти. 1 жовтня в 10 муніципальних районах, як їх називають окупантські адміністрації, введено надзвичайний стан через посуху», — розповідає Петро Андрющенко.

Ситуацію погіршив підрив російськими окупантами Каховського водосховища у 2023 році. Через це в Донецькій області знизився водний горизонт, зникла велика кількість підземних річок, якими могли наповнюватися водосховища. Тому ситуація загострилася навіть у віддалених селах та селищах, рівень води падає у свердловинах та колодязях.

Відсутність стабільного водопостачання на ТОТ Донеччини призведе до ще однієї проблеми — зупинка теплових електростанцій (ТЕС). Іншими словами, в області пропадатиме й електропостачання.

«Якщо ТЕС зупиняться взагалі, то в росіян не буде електрики, щоб відкачувати воду із шахт. Відповідно, є ризик, що спочатку затопить шахти, а потім вода вийде на ґрунти й там, де сьогодні степ, буде болото. Я підкреслюю, що це справжня катастрофа, це екоцид. Ми спостерігаємо, як воно розвивається з 2014 року. Усі попередження екологів про загострення ситуації, які окупанти називали «лякалками», здійснюються», — каже Петро Андрющенко.

Окупанти робили декілька спроб розвʼязати ситуацію. Зокрема, навесні 2023 року, з гучними заявами запустили новий водогін «Дон-Донбас», який збудували з Ростовської області рф до тимчасово окупованих територій Донецької. Його відкриття кілька разів переносили, а після запуску — почалася низка аварій. Востаннє водогін вийшов із ладу в лютому 2025 року. Через технічні обмеження він так і не зміг забезпечити регіон необхідним обсягом води.

Вода в окупації. Фото: Маріупольська міська рада

Ще одна пропозиція окупантів — використовувати шахтні води як альтернативне джерело. Про це повідомляло підконтрольне загарбникам підприємство «Вода Донбасу». За їхньою інформацією, фахівці компанії «Гормаш Глобал» провели експеримент з очищення води в обмежених об’ємах. Зразки наразі направлені на експертизу.

Доктор географічних наук та професор Євген Іванов розповідає, що шахтні стоки — це води, які виникають у процесі функціонування вугільних шахт. Щоб шахта могла видобувати вугілля, їх відкачують на поверхню. Ці води мінералізовані.

«Навіть якщо сама шахта працює в нормальному режимі й перебуває під екологічним контролем — пити цю воду не можна. Вона збагачена важкими металами і є екологічно небезпечною. Зокрема, через мінералізацію, яка залежить від сезону, пори року, умов на шахті. Чинників багато. Але загалом, це технічна вода, яка в нормальних умовах (тільки після процесу її очищення) не є шкідливою для довкілля. Втім, ситуація на Донбасі із цим неконтрольована», — розповідав Євген Іванов у коментарі Східному Варіанту.

Фото: Центр національного спротиву

Експерт вказує: навіть якщо окупаційна влада заявляє про «попереднє глибоке очищення», у реальності це малоймовірно. Такі процеси потребують обладнання, реагентів, лабораторного контролю та часу, а ще — дорого коштують. Тому, за словами Євгена Іванова, це швидше звучить як заспокоєння для людей. Найімовірніше, вони просто змішуватимуть питну воду з технічною. Це єдиний реальний спосіб, який вони можуть застосовувати. Додавати технічні шахтні води до питної — й отримувати дещо кращу, так звану умовно технічну воду.

Серед інших рішень окупантів - зʼєднати Старокримське та Павлопільське водосховища, щоб забезпечити Маріуполь водою. Йдеться про обсяг води 64 млн кв. м. Це три місяці середнього стоку Кальміусу.

Якщо це станеться, то слід очікувати падіння рівня та швидкості течії у Кальміусі, що призведе до розриву руслової безперервності, пересихання мілких приток, оголошення донних відкладів із викидом сірководню і інших супутних наслідків.

Найголовніше, що це не розвʼяже проблему водопостачання в Маріуполі. Зможе відтягнути критичну ситуацію на декілька місяців, після чого людей очікуватиме чергове погіршення ситуації, підсумовує Петро Андрющенко.

Висновки

1. Вплив війни на екологію півдня та сходу України носить комплексний характер. Агресивна дія хімічних речовин від численних обстрілів, руйнація критичної інфраструктури, відсутність адекватної господарчої діяльності на окупованих територіях призводить до кризи на ґрунті, в повітрі і у воді.
2. Підрив дамби Каховсього водосховища запустив ланцюгову реакцію на півдні та сході країни, порушивши гідробаланс існуючої системи. В результаті посуха і зневоднення прийшли навіть туди, де цієї проблеми раніше не існувало.
3. Дії окупаційної адміністрації спрямовані на імітацію «екологічних проєктів» і водночас на розкрадання природних ресурсів, уже призвели до непоправних наслідків.
4. Відновлення шкоди, завданої природі, буде потребувати десятків років і величезних фінансових зусиль навіть у разі деокупації регіону. У випадку, якщо окупація буде тривати декілька років поспіль, південь та схід України мо