Три кити української Перемоги: або коли Путін дійсно захоче миру

Переговори, які зараз ведуться між делегаціями України та США, а паралельно США з Росією, від самого початку були приречені на провал. З однієї вагомої причини – наразі російський диктатор Володимир Путін не відчуває жодної необхідності в ухваленні мирної угоди чи хоча б тривалого перемир'я.

Бо їхня кінцева мета зараз, на жаль, це не мир. Переговори – це своєрідна вистава для одного глядача – президента США Дональда Трампа, де у кожного учасника свої важливі стратегічні наміри. Україна не хоче розриву відносин з важливим союзником і втратити можливості щодо закупівлі важливої та ексклюзивної для нашої оборони зброї. У Кремлі дуже бояться нових американських санкцій і прагнуть просто імітувати перед Білим домом свою договороспроможність.

І як тільки на переговорному треку з'являються більш-менш узгоджені дипломатичні компроміси, у Кремлі відразу починають підіймати планку своїх територіальних претензій. Російський диктатор знову заговорив про «звільнення всієї Новоросії». Нагадаємо, що «Новоросією» у Москві вважають усю територію Херсонщини, Запоріжжя, Дніпровщини та Одещини.

Для того, щоб Кремль реально, а не декларативно, сів за стіл переговорів, мають спрацювати три ключові фактори - три «кити», які позбавлять агресора ресурсів та ілюзій щодо можливості «перечекати» Україну та колективний Захід.

Кит 1. Розуміння того, що Україна не залишиться в осяжній перспективі без значної зовнішньої допомоги

Головна стратегічна надія Путіна — втома Заходу та припинення фінансування України — вже зазнала краху. Затвердження ЄС минулого тижня репараційного кредиту на 90 млрд євро стало справжнім переломним моментом. Це унікальна форма допомоги, повернення якої прив’язано до майбутніх репарацій з РФ, що не обтяжує український бюджет і фактично є грантом.

Ключові досягнення цього етапу:

• Фінансова стабільність: У 2026 році підтримка від ЄС складе близько 68 млрд євро (проти 31 млрд у 2025-му). Це дозволить Міністерству оборони України наблизитися до мети витрат на армію у $120 млрд на рік.

• Довгострокове планування: Попередньо погоджений план на 2028–2034 роки передбачає фонд Ukraine Reserve у 100 млрд євро. Тобто Україна вже має фінансовий фундамент на десятиліття вперед.

• Політична перемога над саботажем: Застосування «правила звільнення» (коли Угорщина та інші скептики фактично самоусунулися від голосування) створило новий прецедент для ЄС без можливості блокування критичних рішень путінськими поплічниками.

Також важливо підкреслити, що допомога від ЄС — це не єдині гроші від наших партнерів. Україна також отримує значні суми від Великої Британії, Канади, Японії, Австралії та Норвегії. Фінансова допомога від наших друзів дає можливість впевнено планувати підтримку ЗСУ, економіки та соціальної сфери країни на найближчі роки.

Кит 2. Економічне виснаження РФ: проблеми з фінансуванням війни

Поки Україна нарощує фінансові м'язи, економіка Росії демонструє ознаки виснаження. Нафтогазові доходи Кремля — головне «паливо» цієї війни — вже опинилися в критичному стані.

Економічне піке агресора:

• Падіння доходів: У грудні 2025 року доходи РФ від нафти та газу скоротилися до 410 млрд рублів — це майже вдвічі менше, ніж за аналогічний період минулого року. Загалом за рік енергетичні надходження впали на 25%.

• Ціновий колапс: Сорт нафти Urals впав до $34,56 за барель. Враховуючи, що межа беззбитковості для російських родовищ з урахуванням санкцій та логістики становить близько $30–35, галузь перебуває на межі переходу від прибутків до прямих збитків.

• Внутрішнє незадоволення: Соціологічні опитування (наприклад, «Левада-Центру») показують, що вперше за час війни «економічна криза» увійшла в топ питань до Путіна. 35% росіян скаржаться на погіршення фінансового стану, а реальна інфляція з початку війни перевищила 40%.

Кремль опинився у пастці: доходи від «тіньового флоту» тануть через нові санкції та рекордні дисконти, а виснаження рентабельних родовищ робить видобуток занадто дорогим.

Додаткові санкції від СБУ, ГУР та ССО:

Тільки цього тижня наші спецслужби запровадили свої додаткові санкції проти можливостей РФ добувати та продавати нафту.

• Так Малюк втретє ввів санкції проти нафтовидобувних платформ «Лукойлу» на Каспії. Дрони СБУ повторно атакували платформу на родовищі ім. Ю. Корчагіна. Раніше двічі атакували платформу на родовищі ім. В. Філановського.

• Був атакований дронами "Sea Baby" танкер «тіньового флоту» Росії Virat, що ходив під фейковим прапором та прибув для ремонту на верф у турецькому місті Тузла. Але вже під новою назвою – «Прометей» – і з російським прапором.

• Був атакований танкер QENDIL дедвейтом 115 тис., що ходив під прапором Габона, Палау та Оману, який за півтора року перевіз близько 1 млн тонн російської нафти до Індії. В основному з Балтики — 5 разів був у Приморську та двічі в Усть-Лузі.

Українські «санкції» змушують судновласників підіймати страховку до максимуму або взагалі відмовлятися від транспортування «небезпечної» російської нафти.

Але ж Росія дуже велика, і до кризи ще далеко?

Те, що негативні тенденції в економіці РФ досить явні, вже визнають навіть «офіційні» російські економісти. Але ж правда у тому, що Кремль може навіть за такого стану економіки воювати багато років?

На щастя, ні. Вже навіть самі палкі Z-патріоти бачать наближення економічного колапсу. Так, колишній «міністр оборони ДНР» Ігор Гіркін (Стрєлков) відкрито пише про економічну катастрофу, що наближається вже наступного року.

«Вже писав про те, що зараз «економічні новини гірші, ніж новини з фронту» (дуже нагадує кінець 1916 – початок 1917 років, чи не так?). «Економіка мирного часу» більше не здатна справлятися з повноцінними військовими навантаженнями. Тому наші віп-чиновники (кровно зацікавлені в «надприбутках» воєнного часу, але без зобов'язань, що накладаються таким часом) так явно прагнуть «швидше і на будь-яких умовах замиритися». Але оскільки війна триватиме в будь-якому випадку (навіть за формального «перемир'я», до того ж дуже недовго) – то, гадаю, у 2-му – 3-му кварталах наступного року в нас почнеться щось близьке до економічного колапсу, що поступово, але постійно наростає. Який (зрозуміло!) незабаром викличе соціальний колапс», - вважає Стрєлков.

Третій кит. Стабілізація лінії фронту

Третій «кит» — це наша військово-політична стійкість. В першу чергу — це стабілізація лінії фронту. Поки Путін, хоч і завалюючи трупами своїх солдатів кожне українське окуповане село або місто, все ж продовжує захоплювати нові території, у нього немає мотивації вважати, що мир буде кращим вибором.

Тактичний успіх ЗСУ у «двічі взятому росіянами Куп’янську» яскраво демонструє, що Сили оборони при компетентному командуванні навіть за вражаючої чисельної переваги ворога спроможні проводити успішні контрнаступальні операції. Стабілізація лінії фронту на кілька місяців виб'є з рук російського диктатора останню козирну карту, яку йому, на жаль, ще вдається успішно «продавати» як всередині РФ, так і на Заході.

Як зазначає професор Гарвардського університету Сергій Плохій, припинення бойових дій можливе лише за умови стабілізації фронту, що унеможливлює подальше просування ворога.

«Сталий мир може прийти тільки в умовах стратегічної поразки Росії. Значення стратегічної поразки може бути різне, але якщо врешті-решт російські еліти вирішують, що політика Путіна — це політика, яка не є в їхніх інтересах, в інтересах Росії, змінюється й курс. Цього буде досить, щоб говорити про постійний мир», — сказав Плохій.

Замість післямови

Стабілізація лінії зіткнення у поєднанні з потужним фінансовим тилом України (пункт 1) та фінансовим крахом РФ (пункт 2) створює ситуацію, де продовження війни стає для Путіна не просто дорогим, а загрожує розвалом самої Російської Федерації.

РФ справді захоче миру лише тоді, коли зрозуміє: Україна фінансово забезпечена на роки вперед, російська нафтова галузь приносить лише збитки, економіка стрімко йде до колапсу, а фронт неможливо прорвати навіть ціною життя тисяч солдатів. І наразі ми бачимо формування саме такої реальності. Скільки вона займе часу, зараз складно сказати — але світло миру в кінці тунелю війни вже починає пробиватися крізь димову завісу від вибухів снарядів.

Роман Лазоренко