Одні перемовини за іншими, або Як Україна вибралася з пастки путіна: післямова до зустрічі у Мар-а-Лаго

Формально головний результат останньої зустрічі двох президентів - Володимира Зеленського і Дональда Трампа - виглядає ніяким: «домовилися домовлятися далі».

Втім, як не дивно, це дуже сильний і позитивний результат для України. З усіх реально можливих сценаріїв саме цей наразі є найкращим. Українська дипломатія знайшла рішення, яке унеможливило спробу зробити Київ крайнім у провалі мирних переговорів.

Референдум і перемир’я: соломонова відповідь Києва на пастку Путіна та тиск Трампа

«Ми обговорили всі аспекти мирної угоди, яка включає - і це наше велике досягнення - 20-пунктний мирний план, узгоджений на 90%; гарантії безпеки США - Україна - узгоджені на 100%; гарантії безпеки США - Європа - Україна - майже узгоджені; військовий аспект - узгоджений на 100%; план процвітання зараз доопрацьовується», - заявив Зеленський після зустрічі.

Втім, головний неприйнятний для України пункт - питання територій - так і не знайшов вирішення. Київ не міг погодитися без бою віддати Росії близько 25% території Донбасу з такими великими й важливими містами, як Краматорськ і Слов’янськ. Ба більше, будь-яка людина, яка б підписала таке рішення, одразу стала б порушником Конституції України з усіма кримінальними наслідками.

Водночас пряма відмова несла серйозні ризики: Україна могла постати в очах Трампа недоговороспроможною стороною, наразитися на гнів очільника Білого дому й залишитися без підтримки Вашингтона.

Тому було знайдено своєрідну «морквину» для Трампа: Київ готовий обговорювати створення вільної та демілітаризованої економічної зони на Донбасі. Але для цього потрібен референдум, а для його проведення - перемир’я щонайменше на 60 днів.

«Зрозуміло, що ставлення росіян до референдуму не позитивне, адже він потребує безпеки та відповідної інфраструктури. Це означає припинення вогню. А росіяни не хочуть давати нам перемир’я на стільки днів, скільки потрібно для проведення референдуму - хоча б 60», — пояснив Зеленський.

Російським військам і зараз украй важко: вони, фактично, «удобрюючи» українські чорноземи, з великими втратами намагаються просуватися вперед на Донеччині. А якби ЗСУ отримали двомісячний перепочинок, змогли остаточно облаштувати лінію бойового зіткнення сучасними фортифікаціями й замінувати «кіл-зону» тисячами протипіхотних та протитанкових мін, прорвати таку оборону стало б майже неможливо.

Звісно, на такий сценарій Путін піти не може. Але й повністю відмовитися від мирного плану та переговорів він також боїться.

Варто відзначити, що президент України добре підготувався до цієї зустрічі й зробив висновки після скандальної березневої розмови в Овальному кабінеті. Зеленський не поправляв Трампа і не вступав із ним у публічні суперечки навіть тоді, коли той говорив відверту нісенітницю про «доброго Путіна, який переймається українською енергетикою».

«Це звучить трохи дивно, але я пояснював президенту Зеленському, що президент Путін був дуже щедрим у своїх почуттях щодо успіху України, включно з постачанням енергії та електрики за дуже низькими цінами», - заявив Трамп, додавши, що Росія нібито готова «допомагати» у відбудові України.

Вираз обличчя Зеленського під час цієї промови, ймовірно, ще увійде до підручників з історії дипломатії.

У світі давно зрозуміли, що в Білому домі оселився, можливо, найбільший нарцис в історії США. Тому на певний час «величність Трампа», його «доброта» і «людяність» упевнено перекочують у словники світової дипломатії - приблизно так, як колись блатний шансон у російську естраду.

Що далі?

За підсумками зустрічі Трамп і Зеленський назвали її чудовою та продуктивною. Водночас вони визнали: найпроблемніші питання - зокрема статус Донбасу та кардинально різні позиції України й РФ щодо окупованих територій - залишаються невирішеними.

Українська та американська делегації домовилися провести нову зустріч у найближчі тижні й створити робочі групи для доопрацювання домовленостей. Трамп традиційно говорив про «кілька тижнів», коли може з’явитися ясність щодо можливої мирної угоди.

«Думаю, ми перебуваємо на завершальному етапі переговорів. Або це закінчиться, або триватиме довго, і загинуть мільйони людей», - заявив президент США.

Він також висловив упевненість, що Путін серйозно налаштований на мир: «Він хоче, щоб це сталося. Він сказав мені це дуже рішуче, і я йому вірю».

Реальність же така: боротьба нині йде навіть не за те, щоб зробити США союзником, а хоча б за те, щоб Вашингтон залишався позитивно нейтральним - продовжував продавати Україні зброю та ділитися критично важливими розвідданими.

І тут з’являються обережно позитивні новини. Час частково грає на боці України. У США вже фактично стартувала передвиборча кампанія до Конгресу, яка завершиться у жовтні 2026 року. За її підсумками Республіканська партія може втратити більшість в обох палатах парламенту. Для Трампа це означатиме не лише перетворення на «кульгаву качку» в останні роки каденції, а й реальні ризики імпічменту та навіть кримінального переслідування.

Аналітики звертають увагу: якщо раніше Трамп у рамках тиску на Росію окреслював чіткі дедлайни, то тепер уникає конкретних термінів. Це може свідчити про усвідомлення ризику - Путін може не відповісти, що поставить самого Трампа в незручне становище.

Натомість розмиті строки дозволяють знижувати очікування та зменшувати колективний тиск на Білий дім. Показово, що тепер саме Зеленський озвучує часові рамки - кілька тижнів. І якщо результату не буде, у публічному просторі неминуче з’явиться питання: «То що ж Путін?», як пише аналітичне видання Resurgam.

Українці, як жоден інший народ, прагнуть швидкого й справедливого миру. Але для цього мають зійтися щонайменше три умови. Перша вже частково виконана - ЄС проголосував за репараційний кредит для України на 90 млрд євро. Друга — економічний колапс у самій Росії. Третя - стабілізація лінії фронту.

Шанси на те, що до першої складової додадуться ще дві, є. Але навіть за найоптимістичнішого сценарію ці передумови зійдуться не раніше весни. Втім, як співається в українській - уже майже народній - пісні: «Весна прийде - весна вгамує».

Роман Лазоренко

Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.