Культурний геноцид та зруйнована ідентичність: як Росія нищить історичну пам’ять Луганщини, - ФОТО

На минулому тижні світ відзначав Міжнародний день пам’яток та визначних місць. Проте для Луганщини цей день став сумною нагодою підсумувати втрати історичної та культурної спадщини для майже повністю окупованої української області.

Станом на квітень 2026 року Луганська область входить до переліку регіонів, що найбільше постраждали від російської агресії у культурному плані.

«Наразі офіційно зафіксовано пошкодження або повне знищення 33 пам’яток культурної спадщини. Це те, що ми знаємо. Проте реальні цифри на окупованих територіях можуть бути значно вищими. Дуже багато, про що ми не знаємо, і обставини такі, що дізнатися можна буде тільки після деокупації», - повідомили 0642 в управлінні культури Луганської ОДА.

Для Луганщини трагічні події російської окупації почалися у 2014 році. Важких випробувань зазнали не лише мешканці, які вимушені були залишати свої домівки, а й культурне надбання регіону. Одна із болісних історій - Луганський обласний краєзнавчий музей.

Для довідки: 

Луганський обласний краєзнавчий музей був заснований у 1920 році в будинку подружжя Миколи та Софії Стефановичів. Музей десятиліттями зберігав історію краю. Колекція музею налічувала понад 180 тисяч одиниць зберігання — це пам'ятки археології, етнографії, зібрання нумізматики, світлини, документи, твори мистецтва й побутові речі. У 2014 році він опинився в епіцентрі бойових дій та став однією з цілей російських загарбників в обласному центрі.

 Захоплення музею: зрада директора, загибель хранительки фондів

Будівля музею у Луганську. Фото: Вікіпедія 

Коли навесні 2014 року ситуація в місті почала стрімко загострюватися, музейний колектив опинився перед складним вибором. Будівля закладу, розташована в центральній частині міста, фактично потрапила в оточення озброєних угруповань. Співробітники намагалися працювати у штатному режимі, проте щодня небезпека зростала. Про напружену ситуацію, яка склалася навколо культурної перлини області, розповіла 0642 директорка релокованого Луганського обласного краєзнавчого музею Олеся Милованова.

Директорка Луганського обласного краєзнавчого музею Олеся Милованова

«Людей, які дійсно хотіли так званої незалежності і створення «ЛНР», із місцевих дуже маленька кількість маргіналів була. В основному, так званих “протестувальників” для проросійських мітингів масово везли в Луганськ автобусами з РФ. А потім почалося захоплення державних установ. Не став виключенням і наш Луганський обласний краєзнавчий музей. Туди зайшли люди в формі, але без розпізнавальних знаків. Сказали віддати їм ключі, що вони беруть все під свій контроль.

Стосовно колективу музея, майже половина наших співробітників брали участь в проукраїнських мітингах. Але тодішній директор музею був проросійських поглядів. З початку він сам чергував, щоб місцеві маргінали не розграбували музей. А коли прийшли окупанти, став повністю співпрацювати з загарбниками та ще гірше - здавати колег з проукраїнськими поглядами», - згадує Олеся Милованова.

Вона також розповіла, що у перші дні окупації під час обстрілу в себе вдома загинула головна хранителька фондів музею Наталія Плачкова. 

“Якщо би не ця трагічна подія, був би шанс вивезти хоча б документи і весь перелік залишених цінностей”, - зазначає директорка. 

В тих умовах, які склалися влітку у 2014 року, евакуація музейних цінностей була, на жаль, неможлива.

«Навіть якщо би наш керівник не виявився зрадником, щоб евакуювати експонати, по-перше, потрібен був наказ Мінкультури. По-друге, ми мали підготувати списки з усіма номерами, мали бути спеціальні пакувальні матеріали. Експонати перевозять спеціальним транспортом, з охороною поліції, яка повинна по всім інструкціям супроводжувати вивіз музейних цінностей. Все це було неможливо під обстрілами 2014 року», - резюмує Олеся Милованова.

Будівля музею у Старобільську. Фото: Вікіпедія 

Після окупації Луганська роботу музею відновили у 2015 році на базі Старобільського краєзнавчого музею. Саме тоді директоркою стала Олеся Мілованова, яка зробила багато зусиль, щоб заново зібрати колектив та почати роботу на новому місці.

Але у лютому 2022 року сумна історія повторилася…  

«24 лютого наші фахівці приїхали до музею, замість того, щоби евакуювати свої родини, в першу чергу думали про музей. Готові були в ящиках від снарядів вже пакувати, завантажувати та вивозити фонди під мою відповідальність, бо наказів з Києва знову не було, як і транспорту та охорони. Та окупація Старобільська сталася так швидко, що у нас просто не було жодного шансу, щось вивезти», - шкодує Оксана Мілованова.

Росіяни перетворили музей в рупор пропаганди

Повертаючись до подій 2014 року, зазначимо, що захоплення Луганського краєзнавчого музею стало не лише фізичним актом окупації будівлі, а й спробою знищити історичну пам’ять про приналежність Луганщини до загальноукраїнського культурного простору. Величезна кількість артефактів, що збиралися поколіннями науковців, була втрачена або пошкоджена, що завдало непоправної шкоди національній спадщині України.

«Всі наші експонати були унікальні. Чому? Тому що вони розповідають історію нашого регіону. Безумовно, там було все про наше життя, наші заводи, наших людей. Вся історія нашого життя з фотографіями, документами, архівами. Музей – це фундамент нашого походження. Тому що саме музей зберігає артефакти з нашого походження, ідентичності, культури. Це основа, а вже далі йдуть культурні надбудови - бібліотеки, театр, балет та все інше», - вважає Мілованова.

На жаль, російська пропагандистська машина добре розуміє важливість музеїв. Тому зараз, як колишній обласний музей у Луганську, так і захопленні музеї у Старобільську, Лисичанську Рубіжному та Пропасні були перетворені росіянами в рупори пропаганди.

Директорка Луганського обласного краєзнавчого музею Олеся Милованова

«Росіяни перетворили музеї у потужні рупори пропаганди. В ник на колінках переписується історія, всім експонатам і матеріалам надається нового імперського змісту і якось це викривлена історія ще експонатами підтверджується. Вони намагаються таким чином підминити справжню історію, ніби українського коріння на Луганщині не було, і українців ніколи не було, а тут завжди була Росія… І розквіт України стався, за їх версією, завдяки Радянському Союзу. Це такі загальні наративи, які вони зараз потужно просувають», - розповіла Олеся Милованова.

Директорка також додала, що окупанти не шкодують грошей на свої пропагандистські місії, і саме для цього вкладаються у ремонт захоплених музеїв. 

“Наприклад, у Станиці Луганській інфраструктура та житло залишаються у великій кількості пошкодженим, проте музей відновили. Повязали його історію з історією донського козацтва, проводять у ньому ідеологічні заходи, особливо намагаються промити пропагандою мізки дітям”, - каже пані Олеся.

Луганський обласний краєзнавчий музей у Києві

Зараз Луганський обласний краєзнавчий музей, який на деякий час влаштувався на базі музею «Територія терору» у Львові, переїхав до Києва. Саме тут співробітники наново почали збирати експонати та артефакти, які розповідають про історію та культури Луганщини, її українську ідентичність

Розграбований музей Рубіжного

Міський музей Рубіжного був створений у 1950-х і став серцем культурного життя міста.  Його колекції містили унікальні документи, археологічні артефакти, предмети побуту, старовинні рушники, дерев’яні вироби, навіть скам’янілості кам’яновугільного періоду.

Експозиція музея в Рубіжному

Після окупації став об'єктом мародерства. Унікальні колекції археологічних знахідок та старовинних рушників були розграбовані, а будівля перетворена на пустку. Викрадені експонати пізніше були помічені на російських сайтах оголошень.

 «Маленька Бельгія» у вогні: трагедія Лисичанська

Лисичанськ — місто з унікальною архітектурою історією, де наприкінці XIX століття бельгійські підприємці звели цілий мікрорайон у стилі модерн.

У 1892 році бельгійський інженер-технолог Ернест Сольве в тандемі з пермським купцем Іваном Любимовим побудували Донецький содовий завод, який згодом перейменували у Лисичанський. Поруч з підприємством возвели 33 об'єкти: десятки будинків, гуртожиток на 200 осіб, школу, готель, будинок управителя та лікарню,

У лютому 2018 року Лисичанськ отримав премію "Бельгійська спадщина за кордоном" (Belgian Heritage Abroad Award 2017). Комплекс споруд міста потрапив до п'ятірки номінантів конкурсу, який щорічно проходить за підтримки фонду короля Бельгії.

До «Бельгійської спадщини» входили житлові будинки, школа, лікарня, а також Лисичанська гімназія, яка понад сто років залишалася освітнім осередком і пам’яткою історії.

«Бельгійська спадщина» - це унікальний обʼєкт архітектури, якихось аналогів в нашій країні більші немає», - розповіли 0642 в управлінні культури Луганської ОДА.

Лисичанська гімназія

Лисичанська багатопрофільна гімназія (колишня казарма содового заводу) знаходилась у будівлі, що була збудована у 1895 році.

Наприкінці XIX - початку XX століття казарма стала приміщенням жіночої гімназії товариства «Просвіта» для дітей керівного складу содового заводу.

У 1917-1921 роках у цій будівлі розміщувався польовий шпиталь. У середині XX століття в колишній казармі знову відкрили школу, цього разу подовженого дня, яка трансформувалася у підсумку в Лисичанську багатопрофільну гімназію № 17. 

Лисичанська гімназія. Фото: Луганська обласна державна адміністрація

Гімназія входила до сотні найкращих шкіл України, Вона повністю згоріла у травні 2022 року після прицільного обстрілу російських військ. Вціліли лише стіни з червоної цегли та місцевого пісковика.

Лисичанська гімназія Фото: Луганська обласна державна адміністрація

Будівля, що пережила дві світові війни, не витримала російських снарядів у 21 сторіччі. «Вона витримала все, крім тварин без цінностей», - емоційно прокоментувала знищення історичної памʼятки випускниця школи Яна Гончаренко.

Бельгійська лікарня

Чотириповерхова споруда, яка була символом технічного прогресу для свого часу (мала ліфт та парове опалення ще на початку XX століття). Бельгійська лікарня (або лікарня содового заводу) не працює з 1995 року, що призвело до поступової руйнації будівлі.

У березні 2021 року в Лисичанську побував експрем'єр Бельгії, а нині президент Європейської Ради Шарль Мішель, який пообіцяв підтримати відновлення лікарні.

Белгійська лікарня

Але плани з реставрації лікарні були перервані у 2022 році. За роки окупація архітектурна родзинка Лисичанська швидкими темпами перетворюється на загальну руїну.

Лисичанський палац культури «Діамант»

Палац культури було збудовано у 1952 році як клуб імені Надії Крупської, який належав тоді до однойменної шахти.

Вже за часів незалежності України будівля перейшла на баланс Лисичанської міської ради та отримала сучасну назву – палац культури “Діамант”. Тут проводились міські свята, концерти, нагородження. У палаці проходив традиційний для міста фестиваль танцю «Viva Dance», ставились театральні мюзикли, працювали дитячі гуртки та клуби.  

Палац культури “Діамант”. Фото: Google maps

Під час боїв у 2022 році тут від обстрілів вкривалися місцеві жителі. 16 червня 2022 року внаслідок російського авіаудару будівля була майже знищена, троє цивільних загинули. 

Храми, що пережили світові війни, але не «руський мир»

Релігійна спадщина регіону також зазнала цілеспрямованих атак. Путінським режим пишається своєю показової лицемірною релігійністю, що не заважає окупантам знищувати навіть «рідні» православні храми.

Ті церкви, які вистояли під час Другої світової війни, були понівеченні під час повномасштабної війни російською артилерією.

Іллінська церква у селі Варварівка. Фото: Вячеслав Непран

Храм був збудований у 1861 році. Унікальна пам'ятка дерев'яного та кам'яного зодчества.

У 2005 році Священний Синод Української Православної Церкви присвоїв йому статус чоловічого монастиря. Окраса монастиря - каплиця на честь Всіх святих. Ще одна святиня - чудотворне джерело, освячене на честь Казанської ікони Божої Матері.

Фото: Луганська обласна державна адміністрація

Під час повномасштабного вторгнення була пошкоджена ворожими снарядами та отримала значні пошкодження фасаду та бань.

Катерининська церква  у місті Щастя

Особливою реліквією цього храму збудованого у 1861 році є унікальна мозаїчна плитка на підлозі. За місцевими легендами, мозаїку намагалися зірвати та привласнити собі радянські чиновники, але при таких спробах плитка кришилася.

Катерининська церква.. Фото: Вікіпедія

Під час Другої Світової війни територія навколо церкви була понівечена вибухами, але до храму не потрапив жоден снаряд. Храм був понівечений обстрілами російської артилерії наприкінці лютого 2022 року.

Катерининська церква. Фото: Вікторія Гриб

Театр: від реставрації до руйнації

Культурні осередки Луганщини, які активно відновлювалися протягом останніх років, були розграбовані та зруйновані за лічені дні окупації.

Луганський обласний академічний театр (Сіверськодонецьк)

Будівля майбутнього театру була побудована як клуб Сєвєродонецького заводу опорів у 1948 році. Створений у 1993 році Сєвєродонецький  міський театр драми отримав будівлю у 1994 році. Після початку російського вторгнення в Україну у 2014 році будівлю було передано Луганському обласному українському музично-драматичному театру, який евакуювався з окупованого Луганська.

Луганський обласний академічний театр. Фото: ukrlugteatr.com

Будівля, реконструйована у 2017 році, стала символом відродження українського мистецтва на Донбасі. Тут був проведений капітальний ремонт – відремонтовано дах, усі комунікації, замінено вікна, збудовано сучасну сцену.

За свідченнями очевидців, у 2022 році російський танк розстріляв відреставрований фасад театру впритул.

Луганський обласний академічний театр. Фото: Міністерство культури та інформаційної політики України 

Попаснянський вокзал: від отця Федора до «Слобожанського експреса»

Вокзал у Попасній, побудований у 1893 році, бачив зміну імперій та епох. Він був не просто логістичним вузлом, а й культурним маркером (неодноразово згадувався у класичній літературі).

Вокзал у Попасній. Фото: Укрзалізниця

Так, станція Попасна згадується у культовому романі Ільфа і Петрова «12 стільців», через це на фасаді встановили дошку із зображенням літературного персонажа отця Федора. Після 2014-го здійснювалися лише приміські пасажирські перевезення. Взимку 2022 року перед масштабним вторгненням «Укрзалізниця» запустила «Слобожанський експрес».

Вокзал у Попасній. Фото: Укрзалізниця

Після запеклих боїв 2022 року від історичної споруди залишилися лише купи цегли та обгорілий остов.

Замість післямови

Згідно з Гаазькою конвенцією 1954 року, цілеспрямоване нищення об’єктів культурної спадщини під час війни є воєнним злочином. Україна спільно з міжнародними партнерами, зокрема ЮНЕСКО, продовжує документувати кожен факт руйнування для майбутніх позовів у міжнародних судах.

Культура Луганщини сьогодні — це «чорна діра» на мапі окупації, але пам'ять про ці пам'ятки продовжує жити завдяки роботі евакуйованих митців та істориків у вільних містах України. Залишається сподіватись, що повністю знищили багату культурну та історичну спадщину Луганщини російським загарбникам не вдасться і вона доживе до світлих часів деокупації.

Роман Лазоренко