Семеро дітей і чоловік як помічники й стимул: шлях мами й матушки Катерини Поляк до улюбленої справи

Історії переселенців дуже часто схожі одна на одну. Покинута домівка, довжелезний шлях, орендоване житло, втрата роботи, проблеми при облаштуванні побуту на новому місці… Приблизно такою ж типовою є й історія переселенки з села Лиман Старобільського району Луганщини Катерини Поляк. Проте нетиповою є сама Катерина.

У свої 34 роки вона мама сімох дітей. Вона матушка – її чоловік Микола Поляк є священиком, а Катерина керувала хором в одному з храмів Старобільщини. Після повномасштабного вторгення після переїзду на Закарпаття вона опановувала нове для себе ремесло кондитерки, будучи вагітною вчертверте, приблизно на п’ятому-шостому місяці (після отримання сертифіката кондитерки народила близнюків Петрика і Павлика).

Погодьтеся – це за сукупністю навряд чи типово.

Її шлях до майстерності

- Я завжди захоплювалась випічкою, і хотілось перетворити своє захоплення на джерело заробітку, – каже Катерина. – Щоб чогось навчитись, спочатку дивилась ролики в інтернеті, випікала на власній кухні… Потім – це було майже 10 років тому – почула, що в Старобільську ГО Центр спільного розвитку "Дієва громада" в STB city hub організовує різні курси для жінок, які хочуть опанувати нову професію. Були серед них і курси кондитерів. Вирішила саме там вдосконалити свої уміння, щоб сміливіше братись за замовлення. Адже родина вже тоді була велика, треба було її утримувати.

Курси допомогли й отримати теоретичні знання, яких не вистачало, й "набити руку", перетворивши свої уміння на навички, доведені до автоматизму. Крім того, тут Катерина навчилась оригінально подавати страви – а це так само важливо, як смак.

Навчання додало також упевненості в собі. Цікаво, що перехідним моментом від невпевненості до впевненості став день, коли на курсах в STB city hub Катерині треба було скласти невеличкий іспит – намалювати квіти на власноруч зроблених кексах. Вона боялась, що не вийде – і саме тому не виходило. Й тоді викладачка заявила, що не випустить її з помешкання доти, доки квіти не будуть готові. Зрештою квіти були намальовані як слід і стали відправною точкою на шляху до справжньої впевненості у своїй майстерності.

Впевнено братись за серйозні замовлення Катерина почала після того, як зуміла зробити цілком переконливий торт-акордеон – він задовольнив і клієнта, і саму кондитерку.

Отримавши першого сертифіката після навчання в STB city hub, Катерина Поляк цим не обмежилась. Вона переконана, що он-лайн навчання у цій справі замало – завжди треба вчитись на практиці у більш досвідчених колег. Вона відвідувала тематичні майстер-класи в різних регіонах України – окремо напрацьовувала практичний досвід у виробленні квітів, засвоювала цукрову флористику, карамельну композицію тощо.

Тим часом родина ставала більшою. І діти Катерини, дорослішаючи, з її перших "клієнтів" виростали потроху до її помічників.

Її помічники: Софія, Вероніка, Ангеліна, Петрик і Павлик, Максим, Марк

– Зараз діти – мої кращі помічники, їм по-справжньому цікаво те, що я роблю, – каже Катерина.

Дійсно, її старшим дівчатам вже цілком можна довірити в міру складні технологічні операції.

Вік її дітлашні зараз такий: Софії 15, Вероніці 12, Ангеліні 13 квітня виповниться 11, близнятам Павлику й Петрику – по 9, Максимові – 8, а Маркові 10 березня виповнився рочок.

Робити торти допомагає кожен і кожна – безумовно, настільки, наскільки дозволяє вік. Дітям це по-справжньому цікаво, бо мама заразила їх своєю пристрастю. Принагідно допомагає Катерині й чоловік, хоча священику виділяти на це час дуже складно.

Ще проживаючи вдома, в селі Лиман Старобільського району на Луганщині, Катерина мріяла (та навіть більше ніж мріяла – планувала) організувати сімейну кондитерську. В активі для цього в неї були власні навички, сертифікати, певна напрацьована клієнтська база й справжня бригада помічниць і помічників, які, підростаючи, все більше прагнули долучитись до маминої справи.

Діти для Катерини є не лише помічниками, а й стимулом, адже щоб утримувати таку велику родину, треба заробляти.

Проте, як дуже часто доводиться казати останнім часом – війна внесла корективи.

Її перешкоди: реалії переселенки

Наразі родина Поляків мешкає у селі Великі Ком’яти Берегівського району Закарпатської області.

Зараз, в орендованому житлі, вона випікає лише для власної родини. Робити щось на замовлення заважає багато факторів: слабка проводка, те, що досить часто відсутня електрика, відсутність належного холодильника, та й взагалі – відсутність зручної кухні… Щоправда, свій планетарний міксер Катерина забрала з дому, але цього замало.

Втім, вона переконана, що свою справу продовжить.

Як варіант розглядає для себе спробу претендувати на певний грант. Хоч і констатує: важко буде в будь-якому випадку.

Ще кілька штрихів до портрету Катерини

* Родина Поляків виїхала зі Старобільщини у квітні 2022 року двома автівками, одну вів чоловік, другу Катерина. Раніше вона водила авто лише в межах Старобільського району, проте подолала за кермом в авто, повному дітей, відстань до Закарпаття.

* Родина дісталась Закарпаття 13 квітня 2022 року, а наступного дня була обстріляна евакуаційна колона з Луганської області – й евакуаційний шлях з півночі Луганщини через Харківську область, яким виїхали Поляки, перестав існувати.

* Катерина закінчила духовний навчальний заклад і керувала церковним хором при одному з храмів Старобільського району.

* Катерина була головою громадської організації "Позитивні зміни" в селі Лиман, відкрила кімнату матері і дитини в селі, разом з однодумцями власними зусиллями облаштувала дитячий майданчик.

Юлія Сабаєва