Закарпаття приймає переселенців Донбасу: досвід локальної громадської організації

Благодійний фонд “Центр громадських ініціатив” працює у місті Перечин на Закарпатті. Повномасштабна війна кардинально вплинула на напрямки та тематику діяльності ГО, яке має понад 25 років успішної роботи. Активісти працювали над питання розвитку місцевої демократії, підтримки інших громадських організацій, просували різні види інституційного розвитку, мережування тощо.

А у 22-му році, зізнається менеджерка Центру Елеонора Вишняк, майже без вибору з’явився новий напрямок - гуманітарна допомога вимушено переміщеним особам, підтримка шелтерів або міст компактного проживання. Згодом з'явилася психологічна та юридична підтримка для ВПО, який в регіоні ставало все більше і більше.

Підтримка тих, хто об’єднався

Раніше, з 2014-го року, на Закарпатті не було такої великої кількості переміщених осіб, і Центр працював з ВПО тільки через громадські організації та ініціативні групи.

- Ми підтримували консультуванням, навчанням, фінансуванням ініціатив, але громадські організації та ініціативні групи ВПО, а окремо з фізичними особами ми до того не працювали, - пояснює пані Елеонора. - Наприклад, ми співпрацювали із двома ГО в Ужгороді – “Закарпаття — Донбас” та “Моє Закарпаття”. З ними, в принципі, ми продовжуємо працювати і зараз.

Щоб підтримати людей, які не просто переїхали в регіон, а хочуть стати активними учасниками змін, Центр фінансував їхні ідеї, спеціалісти надавали консультації, проводили для них тренінги й навчання, відповідно до того, які в них виникали потреби в розвитку. Місцеві активісти намагалися залучати новеньких до всіх можливих навчань, заходів, всього, що відбувалося в регіоні.

А зараз, зізнається менеджерка центру, вони вже є потужними та самостійними організаціями. “Моє Закарпаття” з 2016 року успішно працює з ВПО в напрямку підтримки та розвитку власної справи: проводять тренінги з бізнес-планування, вчать писати бізнес-плани. Одним із їхніх напрямків була підтримка і створення соціальних підприємств — вони мають власний досвід створення навчального центру, прибуток з якого йшов на підтримку діяльності ГО. Тоді на Закарпатті це були буквально перші кроки у цій сфері, де навіть не було чітко сформульованого законодавства.

Йшли за потребами

- У 2022 році, що стало для вас викликом, ми почали безпосередньо займатися людьми, які переїхали. У перший день ми ще не могли зорієнтуватися, було дуже складно. А вже 25-го Закарпаття приймало евакуаційні потяги, людей почали привозити й шкільними автобусами. І ми зрозуміли, що є дуже велика потреба, - згадує пані Елеонора.

Тоді регіон ще не отримував жодної гуманітарної допомоги від закордонних фондів чи благодійників. Тож, довелося починати з елементарного — збирати все, що потрібно: від подушок та ковдр до їжі та засобів гігієни.

- Бо були люди, і людям треба було помагати, - каже пані Елеонора. - Ми стали співорганізаторами волонтерського гуманітарного центру міської ради, бо треба було мати місце, де люди можуть звернутися і хоча б отримати якусь інформацію з важливих питань: де шукати місце для проживання, як зареєструватися, чи може хтось прихистити. Звісно, у перші дні був певний хаос...

Спочатку, згадує волонтерка, була Київщина: Буча, Ірпінь, Макарів, Ворзель, Бородянка. Ті, хто встигли в перший день виїхати, хтось потягами, хтось машинами. Хтось зупинявся, але багато хотіли їхати за кордон, але їм треба було десь перебути — тоді з’явилися неймовірно великі черги для перетину. І у всіх цих людей них була необхідність помитися, переодягнутися і щось поїсти. Пані Елеонора каже, що міськрада швидко зреагувала: звільнили для розміщення людей усі комунальні заклади.

- У нас невелика громада, всього 12 тисяч мешканців, а тоді у певний період було понад чотири тисячі переселенців. І це було, чесно кажучи, дуже складно. Не вистачало спальних місць, при тому, що в нас було 14 шелтерів, розгорнутих буквально 26 лютого, але нам не вистачало ліжок, матраців, подушок, продуктів, засобів гігієни. І це було навіть складно купити в магазинах — полиці багатьох, особливо, продуктових, були просто порожніми., - згадує жінка. - Знов зорієнтувалася міська влада — у дитячих закладах запрацювали їдальні, переселенці мали змогу хоч раз на день отримати гаряче харчування. А через три тижні міська рада уклала угоди з місцевими підприємцями, які годували у своїх закладах ВПО.

А два перечинських ресторани самостійно почали це робити у перші ж дні: безплатно надавати гарячі обіди родинам з дітьми. Тоді було дуже холодно, і ця можливість зігрітися та поїсти у спокої в гарних умовах для багатьох, хто був у складному психологічному стані, стала рятівною.

Велика гуманітарка

Регіон мав величезні запити на допомогу - на початку повномасштабного вторгнення Закарпаття на своїх 900 тисяч населення мало 500 тисяч переселенців. Тому без такої мобілізації громадянського суспільства, яке акумулювало та надавало велику кількість різноманітної гуманітарної допомоги у сотнях гуманітарних штабів, навряд чи вийшло б впоратися з таким викликом. І за кожним пакунком з продуктами чи набором рушників стоять небайдужі люди, яким замість тренінгів чи розробки інструментів впливу якийсь час довелося розвантажувати фури з гуманітарною допомогою з усього світу.

Спочатку активісти Центру просто написали оголошення на своїй сторінці у Фейсбук, що в офісі збираються корисні речі для людей, що приїхали з регіонів, де точаться бойові дії.

Водночас почали писати закордонним друзям, колегам і партнерам. На окремому рахунку акумулювали кошти саме для гуманітарної діяльності.

- Нам вдалося навіть перекинути частину коштів з проєктів, спрямованих на розвиток організаційних послуг. Донори погодили перенаправити залишки на гуманітарні потреби.

Ці кошти зразу використали на продукти, якась сума, здається, пішла на мило, шампуні, на засоби гігієни, - розповідає волонтерка. - Ще до нас звернулися друзі з проханням допомогти родинам з маленькими дітьми у Краматорську, і ми потягом безплатно відправили дитячі суміші та підгузки для цих родин.

Пані Елеонора каже, що тоді волонтери не планували та не розробляли стратегію — просто намагалися реагувати на людський біль. Було таке, каже, що використовували власні кошти, часто місцеві підприємці трохи підтримували. І цей великий вулик добрих справ, який вирував у маленькому Перечині, нагадував сотні тисяч подібних вуликів, які запрацювали по всі країні.

- А коли вже перша, найстрашніша хвиля спала - люди якось поселилися, знаходили місця, запрацювали місця компактного проживання - ми тоді вже зрозуміли, що саме у шелтерах залишаються великі потреби. Тоді й з'явилися наші перші програми, які підтримували вже гуманітарні напрямки, - розповідає пані Елеонора. - Ми знов почали писати проєкти: їздили по шелтерах, зустрічалися, з'ясовували потреби, будували на них наші плани. Але ми розуміємо, що проєктне реагування не таке швидке, навіть при тому, що рішення приймалися реально дуже швидко. Була проблема щось закупити — наприклад, першу партію розкладних ліжок ми чекали майже три тижні. І це дуже гальмувало процес допомоги. Тому все, що було потрібно терміново, ми просили друзів з Європи надсилати як гуманітарну допомогу. Нам багато хто допомагав з міст — побратимів. Гуманітарка йшла швидко, ми її намагалися одразу розвантажити, розсортувати, облікувати й видавати. То все робилося паралельно і майже 24 на 7...

Важливість порад та підтримки

А вже у травні активісти зрозуміли, що існує велика потреба психологічні допомоги. Це бачили працівники, що допомагали у міському волонтерському центрі.

- У волонтерському центрі бачили та чули від людей, особливо що стосується дітей, про страшні психологічні травми. Тоді у нас з’явився напрямок - психологічна підтримка. І він працює до тепер, тобто, вже півтора року. Ми взяли на роботу психолога, яка займалася з дітками й окремо — з сім'ями. Торік це було регулярно щодня. Інколи й три-чотири групи в день було, тому що була велика потреба. Зараз - два рази на тиждень, є сформовані групи, дітки, які ходять до психолога на заняття. Поступово додали ще напрямок корекційної педагогіки, тож, корекційний педагог і логопед займається з дітками, - розповідає керівниця.

А з вересня місяця з'явилися консультації юристів - не тільки у місті Перечин, а й у віддалених громадах Закарпаття. На початках це більше стосувалося відновлення документів, фінансової допомоги від держави та міжнародних організацій, можливості виїзду в інші країни. У цьому році вже більше питань про зруйноване житло, звертаються сім'ї військових.

Інформацію про надання психологічної та юридичної допомоги люди отримували з різних джерел — від соціальних мереж до елементарних паперових флаєрів, які волонтери видавали разом з гуманітарною допомогою.

- Також ми маємо партнерів у громадах - невеликі локальні громадські організації. Через них поширювали інформацію, щоб якомога більше людей змогли отримати підтримку фахівців.

Але, чесно кажучи, люди самі теж шукали. Був попит, люди зверталися до місцевої влади та місцевих волонтерських ініціатив з такими запитами, - каже пані Елеонора.

Вона згадує історію про родину з двома дітьми, де батько мав інвалідність через онкологічне захворювання. Волонтери бачили, що жінка, яка приходила отримувати гуманітарну допомогу, знаходиться у вкрай важкому психологічному стані. Але понад місяць вона відмовлялася від допомоги психологів, але разом з донькою залюбки приходила на майстер-класи, які організовував Центр у рамках грантових проєктів - розписування торбинок, малювання, вирізання, ліпка, гончарство. І вже під час майстер-класу познайомилася з нашою психологинею, з якою згодом продовжила заняття вже особисто. Зараз родина знаходиться у Польщі, але продовжує спілкуватися з перечинськими волонтерами. Чоловік отримує потрібне безплатне лікування, а пані, яка кілька місяців спілкувалася з психологом, почувається набагато краще: вони винаймають житло, працюють, діти навчаються.

- У нас тут багато подібних прикладів. Чесно кажучи, про ті перші дні варто казати не в ракурсі нашої організації, а просто в ракурсі людяності. З усіх боків. Люди, які приїжджали та отримували гуманітарку, часто поверталися в волонтерський центр вже допомагати, бо бачили, що ми фізично нічого не встигаємо. У нас була команда з виключно переселенців, які просто щодня приходили допомагати розвантажувати, сортувати, носити, подавати.

Рухатися далі

В офісі Центру та осередках по всьому Закарпатті проводять індивідуальні консультації зі зверненнями та колективні чи групові консультації з різних юридичних питань. Продовжує працювати психологічна допомога та корекційний педагог, досі активісти проводять інтеграційні заходи для вимушених переселенців.

- У цьому році ми повністю закрили напрямок гуманітарної допомоги: усе обладнання для шелтерів, разом з іншими благодійниками, ми закупили: зробили зручними кухні, обладнали душові, а далі міська рада просто підтримує. І на зараз у нас вже не так багато людей там, бо люди намагаються шукати собі окреме житло — хтось їде в інші країни, хтось — у трохи більші населені пункти, бо мешканцям великих міст складно адаптуватися у маленьких громадах, - каже пані Елеонора. - Я думаю, що для всіх це дуже болючий процес. Але часто люди з часом стають більш відкритими до ініціатив, бачимо, що у співпраці з місцевими екскурсоводами, наприклад, робляться екскурсії, самі ВПО проводять цікаві інтеграційні заходи, які ми намагаємося це підтримувати. Але ми розуміємо, що вимагати від людей у такому стані, одразу якусь надзвичайну активність — неправильно. Бачимо, що більшість все одно залишається інертною, хоча на наші пропозиції радо відкликаються діти та підлітки.

Цей свій неочікуваний, але дуже корисний досвід роботи з ВПО Центр планує використовувати, повернувшись до своєї звичної діяльності.

- Ми знову починаємо працювати у напрямку підтримки розвитку молодіжної політики, створення та плідної роботи Молодіжних рад. Обов’язково з тим акцентом, що у молодіжні ради та інші консультаційно-дорадчі органи чи будь-які інші інструменти локальної демократії варто й обов'язково треба залучати вимушено переміщених осіб, які є в громаді, - говорить про важливе пані Елеонора.

Вона усвідомлює, що цей шлях непростий. Бо місцеві по-різному ставляться до інтеграції переселенців. Є позитивне вставлення і багато позитивних прикладів, коли люди приїхали, змогли адаптуватися, знайти якийсь засіб для існування, якусь роботу, взаємодію. Але є ті, які півтора року сидять тільки на соціальній допомозі, не ставлячи за мету знайти роботу. На Закарпатті з’явилася вже й інша категорія переселенців, які приїхали разом із релокованими підприємствами. А це інші потреби, їм не потрібна допомога схожа на ту, яку мають люди, що рятувалися від війни, втративши роботу.

- Їм є де жити, вони мають заробітну плату, але потребують наших зусиль у сфері послуг чи креативної індустрії - у них є інші потреби. Ця категорія з'явилася буквально два-три місяці, тому ми зараз тільки розбираємося і вивчаємо потреби тих людей. Це безумовно вплине на регіон, і, як на мене, зараз все виглядає, що позитивно, - вважає активістка. - Регіональна влада дуже розумно зробила, що ще торік почали створювати великий інвестиційний паспорт регіону. І ті громади, які зуміли швидко зорієнтуватися, отримали від цього користь, бо релоковані підприємства шукали будь-яку можливість перевести свої активи, обладнання, людей, щоб поновити виробництво. Я думаю, що регіон з цим зможе справитися і зможе взяти з цього користь. Але це процес, це не буде сьогодні.

Пані Елеонора розуміє, що йдеться про зміну у багатьох сферах життя — від запровадження нових професійних орієнтацій у місцевих коледжах для задовільнення кадрових потреб нових підприємств до тернистого шляху звикання одних людей до інших. Бо майже усі власники релокованих бізнесів зізнаються: вони тут надовго, і навіть якщо відбудеться повернення виробництв назад, філії вони планують залишати у Закарпатті.

- Для нас це буде дуже добре, бо Закарпаття завжди мало найвищий рівень безробіття в Україні. Це має змінитися, бо перевага регіону в тому, що тут є зручне логістичне сполучення з Європою. Але все це — довгий та складний процес, в якому ми, як громадські активісти, буде робити, що можемо, - підсумувала менеджерка з організаційного розвитку БФ Центр громадських ініціатив.