Екстрадиція до Литви: з'явилася надія на міжнародне правосуддя

На думку юристів, безпрецедентна екстрадиція російського військовослужбовця до Литви за воєнні злочини, скоєні в Україні, є значним прогресом у зусиллях, спрямованих на посилення універсальної юрисдикції.

Прецедент

Підозрюваний, старший матрос Марген Гаджимагомедов, обвинувачується в участі у побитті та катуванні полонених, серед яких був і громадянин Литви.

За даними українського слідства, з березня по вересень 2022 року військовослужбовці РФ, зокрема, особовий склад 177-го окремого полку морської піхоти Каспійської флотилії, організували «фільтраційний табір» у тимчасово окупованому Росією Мелітополі Запорізької області на території військового аеродрому. У квітні 2022 року російські військові незаконно затримали українців та громадянина Литви, який був у місті з приватною поїздкою.

За даними слідства, Гаджимагомедов утримував потерпілих у металевому сейфі, душив до втрати свідомості, підвішував за зв’язані руки, обливав холодною водою на морозі та катував електричним струмом.

Українські оборонці взяли його у полон у серпні 2023 року поблизу села Роботине Запорізької області. У вересні 2024 року литовські правоохоронці повідомили його та двох інших росіян про підозру. Останніх наразі оголошено у міжнародний розшук Інтерполом.

У коментарі для IWPR в прокуратурі наголосили на важливості цієї справи як для України, так і для міжнародної спільноти. Вперше з початку повномасштабної війни відбулась екстрадиція Україною російського військовослужбовця до третьої держави для притягнення до відповідальності за воєнні злочини.

8 вересня 2025 року Генеральний прокурор України Руслан Кравченко ухвалив рішення про екстрадицію підозрюваного до Литви. Литва своєю чергою гарантувала дотримання права на справедливий суд. 28 жовтня Україна передала підозрюваного Литві, після чого Вільнюський окружний суд відправив його під арешт.

На підставі доказів, зібраних Службою безпеки України (СБУ) та її міжнародними партнерами, литовські органи влади інкримінували йому вчинення воєнних злочинів проти цивільних осіб і військовополонених, катування, незаконне позбавлення волі, а також порушення Женевських конвенцій і законів та звичаїв війни відповідно до статей 100 і 103 (частина 1) Кримінального кодексу.

У Офісі генерального прокурора повідомили IWPR, що досудове розслідування ще не завершено і досі триває. Згідно з литовським законодавством, росіянину загрожує від десяти до двадцяти років позбавлення волі або довічне ув’язнення. До того ж, у кримінальному кодексі Литви передбачено, що воєнні злочини не мають строків давності.

Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини, у коментарі для IWPR зазначив, що екстрадиція є юридично обґрунтованою.

«Тут застосовується принцип як універсальної, так і екстратериторіальної юрисдикції з боку Литви, яка має право на своїй території притягти цю особу до відповідальності, якщо злочин сягає рівня воєнного злочину», – зауважив він.

Він зазначив, що існує низка міжнародних угод, які також створюють правову базу з цього питання, як-от Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах, що дозволяє проводити спільні розслідування у справах, які охоплюють кілька юрисдикцій, а також Європейська конвенція про екстрадицію.

Катерина Бусол, доцентка Києво-Могилянської академії та Британського інституту міжнародного та порівняльного права (BIICL), зазначила, що Литва мала юрисдикцію у цій справі, оскільки потерпілим був громадянин Литви.

«Передача підозрюваного відбулась за принципом пасивної персональності – тобто того, що жертвою злочину є громадянин держави, що здійснює переслідування», – сказала вона. «У них є підстави мати юрисдикцію щодо цього потерпілого».

Вона також підкреслила, що Україна, Польща, балтійські країни та Міжнародний кримінальний суд (МКС) є учасниками Спільної слідчої групи (JIT), яка координує співпрацю у розслідуванні воєнних злочинів.

«В рамках цієї групи є координація про те, який є фокус розслідувань, який є фокус пріоритезації справ, і що робити, якщо потерпілі або підозрювані опинилися на території не лише України. Я думаю, що координація у цій спільній слідчій групі має значення», – додала вона.

В Офісі генерального прокурора погодилися, що ця справа створила прецедент, стверджуючи, що вона продемонструвала ефективність універсальної юрисдикції. В Офісі підтвердили, що активно працюють над тим, щоб цей принцип, який дозволяє переслідувати злочини, скоєні в Україні, в інших країнах – особливо коли серед жертв є їхні громадяни – став системною практикою.

Проте Володимир Яворський, програмний директор Центру громадянських свобод, зазначив, що такі переслідування залишаються вкрай рідкісними.

«Проблемою є те, що інші країни не дуже охоче починають розслідування, хоча могли б це робити», – сказав він. «У цьому випадку це було зроблено, бо потерпілим є громадянин Литви, тому був інтерес органів розслідування. Там, де немає потерпілих іноземців, поки прикладів розслідувань практично немає».

Павліченко навів приклад Фінляндії, яка відмовилася видавати Україні росіянина Яна Петровського. Петровського судили у Гельсінкі за воєнні злочини, скоєні проти українців.

«І Швейцарія так само відмовляється видавати за ордерами, ухваленими в Україні, через проблеми у нашій пенітенціарній системі, яка сягає, на їх думку, рівня жорстокого поводження. Це проблема, над якою Україна має працювати», – продовжив він. «Такі країни, як Німеччина, Італія, Франція, Швейцарія та Сполучене Королівство, швидше за все, також відмовлять у видачі, посилаючись на те, що особу будуть утримувати в таких умовах».

Павліченко також зазначив, що наразі дуже мало осіб, підозрюваних у воєнних злочинах, фізично перебувають в Україні.

«Питання в тому, скільки з них може бути передано в інші юрисдикції та скількох можуть передати до України», – продовжив він. «Ця передача могла бути сигналом: передаючи підозрюваного, Україна пропонує, аби у разі появи таких осіб на території інших держав їх передавали для кримінального переслідування до України. Це, швидше за все, був позитивний сигнал на майбутнє. Відповідно, це також сигнал воєнним злочинцям, що вони не будуть почуватися у безпеці в різних країнах, які співпрацюють з Україною в питаннях екстрадиції».

Бусол погодилася, що справа Литви має велику символічну силу.

«Це сигнал того, що більше країн мають долучатись до розслідувань», – сказала вона. «Нам важливо звужувати можливості росіян подорожувати, щоб вони розуміли, що їм не раді, що їх можуть притягнути до відповідальності та заарештувати».

Яворський також наголосив, що такі переслідування є частиною довгострокової стратегії.

«Ці злочини не мають строків давності», – сказав він. «Через пʼять чи десять років хтось із цих осіб точно буде їхати в ЄС чи інші країни. Тому важливо продовжувати розслідування і потім — робити систему розшуку винних по світу».

Матеріал підготовлений Аліною Кондратенко. Оригінал матеріалу розміщений на сайті IWPR